«Корнелія» Надія Мориквас

corneliia_0

Це оповідь, частково документальна, частково нафантазована, про долю молодої дівчини з племені бойків, з роду Опришків, гімназистку-галичанку з довоєнної Дрогобицької школи Корнелію. Дівчину, котра начебто була музою для вже підстаркуватого на той час поета-«молодомузівця» Петра Карманського. Історія про те,як жила Корнелія, як вона — пластунка, сестра підпільників-повстанців — потрапила в лапи НКВД, таємниця її можливої там загибелі і гіпотеза про те, що з нею сталося, якщо вона таки не загинула.

З плюсів:

  • Це досить-таки непогана галицька жіноча проза. Стиль, мова з використанням отих довоєнних слів і зворотів створюють дуже живу атмосферу. Образ Корнелії, дівчинки-яку-всі-любили, відчутно бентежить авторку, заворожує, інтригує, і оця небайдужість передається читачу.
  • Авторка привідкриває цікаву сторінку з літературного життя передвоєнного Львова і розповідає трохи про поетів-«молодомузівців». Кохання, дружба, інтриги, вірші — є там усього.
  • Сприйняття Львова співзучне моєму. «Це місто, як любов — непередбачуване».

З мінусів:

  • Мені не дуже сподобалося, як структуровані художня і документальна частина. Зрозуміло, що означений як «роман-есей» текст буде їхнім переплетенням, сплавом. Але якщо деякі документальні фрагменти виділені візуально, то в більшості випадків цього нема. Автор-дослідник раптово вривається оповідь, яка щойно була абсолютно художньою, перебиває автора-наратора. Це трохи спантеличує.
  • Як на мене, авторка занадто часто і занадто прямо артикулює паралелі з сучасністю, говорить про «Майдани 21 століття» і про ту ж таки нечисть зі сходу, яка знову посягнула на незалежність і цілісність України. Зрозуміло, це автору болить, як зрештою і більшості читачів. Але читач думаючий — а книжка, я б сказала, розрахована саме на таких — і сам ці паралелі проведе, зрозуміє. Не треба ними тикати в очі, це дратує.

І останнє, не те щоб мінус, але спостереження. Образ Корнелії, досить цікавий і привабливий, мені видався якимось неживим. Десь як оті платонівські тіні на стінах печери, що є лише відбитками реального світу. Так само і Корнелія на цих сторінках — це відблиск реальної дівчини в очах, спогадах, думках її сучасників. Звичайна дівчина, яка стала місцевою легендою.
Натомість потенційно цікавішим видається образ Петра Карманського, поета, мандрівника, дипломата, в певному сенсі місіонера. Але авторка вирішила на ньому не надто зосереджуватися. Було б непогано, якби вона присвятила йому окрему книжку. Нехай не таку романтично-жіночу, а радше дослідницьку. Але її я би із задоволенням прочитала:)

Оставить отзыв