«Любовне життя» Оксана Луцишина

любовне-життя1

Книга лишила двоякі відчуття, але із категорії «радше сподобалося». Бо чимось ця історія про Йору-емігрантку, яка живе в американському (вочевидь) місті і якось намагається дати раду зі своїм (любовним) життям мене зачепила. Важко сказати, чим саме — може, оголеною безпомічністю головної героїні, її якоюсь такою беззахисною готовністю іти за кожним, хто покличе, але не здавати своїх позицій, якщо вони — питання принципу.

Критики закидали цій книжці, що вона не про життя-буття емігранток, як то було заявлено, а про незрозумілі мєтанія між чоловіками. Воно й справді, любовні лінії з цілою галереєю мудаків начебто лежать на поверхні. Але під ними — оце відчуття неприкаянності в чужій країні. Відсутність грошей, міцних соціальних зв’язків, бідність на межі виживання, махінації зі страховками-чеками, небажання говорити по Скайпу зі рідними, щоб не показати їм, які вважають, що тобі-і-так-пощастило-бо-ти-виїхала-звідси, безодні свого розпачу. Такий от, темний і несолодкий бік еміграції.

Але не скажу, що читалося гладенько.
З плюcів:

  •  цікаві сни Йори. Такі собі містерії (один із них чомусь нагадав сон-марення Артура Пепи в «12 обручах Андруховича», хоча може це просто тому, що вони збудовані за однаковою, містерійною структурою). В них часто проглядається мотив об’єктивації жінки (жінка-як-об’єкт), яким користуються і нищать/викидають.
  • живі, об’ємні герої. Кожного з них мені було дуже легко уявити. Вони досить цілісні — що жінки, що чоловіки, навіть ті, які з’являються побіжно.
  •  монологи, які добре надаються для оповідання історій. У більшості випадків їх справді цікаво слухати (читати), і вони звучать природно.

З мінусів:

  • з діалогами біда. Обірвані, незрозумілі фрази. Вони,може, в усній мові звучали ще б більш-менш ок, а в книзі якось взагалі ніяк. Деякі кавалки можна викреслити і спокійно без них обійтися — це не зашкодить розумінню сюжету і сприйняттю.
  • Інга. Вона мене страшенно дратувала. Весь час доводилося повертатися назад і нагадувати, що їй 29 років. Бо її оці любовні переживання і міркування з приводу поведінки Карлоса — на рівні якоїсь першої наївної 18-літньої закоханості. Або це треба в 29 років не мати зовсім ніякого досвіду, щоби так думати-говорити, і це дивно.
  • намагання пост-фактум вкласти історію в систему карт Таро. Так, навіть я — невеликий знавець Таро — помітила деякі паралелі, про які говорить потім авторка. Але нехай би це була моя читацька знахідка, яка б мені гріла серце — от, сама додумалася! Бо в багатьох ця прив’язка виглядає дуже натягнутою.

    Загалом же роман досить-таки ок: щоб збавити з ним декілька вечорів (а читається легко) і трішки подумати про вічне. Про оте-таки любовне життя і про те, яким різним воно буває.

А ось і авторка, знайомтеся:)

0b13e09-lar-5376

Оставить отзыв