«Друзі за листуванням» Оксана Лущевська

DruziZaLystuvanniam_PNG

Почати,певно, варто з того, що назва і анотація книжки трішки вводять в оману. Бо лист з далекої Америки, який отримує дівчинка Ксеня з провінційного райцентру — це лише «затравка» оповіді. Вся ж історія — про те, як ця дівчинка знайшла американського «друга за листуванням» — Еріка з Південної Кароліни. А сталося це неабиде, а в міжнародному дитячому таборі в США. Що саме по собі круто.

Загалом це приємна і мотивуюча історія, не без плюсів, але й не без мінусів.

«Мінусом» для мене одразу стала певна неправдоподібність: подорож до американського табору Ксеня отримує як приз за перемогу в олімпіаді. Шкільній олімпіаді з англійської мови. Обласному її етапі.
Ви коли-небудь бачили такі призи за олімпіади? Вся система шкільних олімпіад побудована на зовсім інших цінностях, в них здобувають інші «бонуси». Безпосередніх призів там у принципі не існує. І якби авторка написала, що от, був такий от конкурс, дівчинка вирішила взяти участь і — тадам! — перемогла — я б повірила, і юні читачі повірили б, і навіть (як це,певно, було задумано) багато з них кинулись би вчити англійську і шукати можливості перемоги у конкурсах, благо, такі справді існують. Але така очевидна невідповідність дійсності мене навпаки демотивувала б.

Але їдемо далі — разом з Ксенею і її кураторкою Дариною до табору. Опис табору, тамтешня атмосфера з усією її мультикультурністю мені сподобалися. А надто ж одне із правил табору — «Правильно все, що подобається тобі й не заважає іншим». Якби його застосувати в українській освітньо-виховній системі, навколо однозначно побільшало б щасливих, реалізованих дітей:) А ще авторка цікаво розповідає про культурні особливості інших країн і народів, так, що хочеться дізнаватися про них більше. Ну і знайомство Ксені з Еріком, який, наче лицар до Прекрасної Дами, приїздить до неї з хлопчачого табору — це таке мімімі.

Читала я, милувалася тим, що все так мило, і думала: «Чого не вистачає?«. А не вистачає якраз-таки конфлікту. Він ледь-ледь проблискує десь на початку, коли авторка пише про те, що Ксені ну геть ненависною була англійська мова і вчила вона її мало не з примусу. А потім, коли дівчинка таки виграє приз-подорож, одразу все стає так гарно і безконфліктно: і з сусідкою по кімнаті, балакучою американкою, вона здружується, із Еріком все симпатично, і знайомство з його батьками проходить чудово, люди навколо Ксені всуціль милі і доброзичливі, не поїздка тобі, а рай.
А було ж де розгулятися — дівчинка могла б зіткнутися з типово дитячими проблемами (сором’язливість перед однолітками з інших країн, конфлікт із сусідкою, ступор перед необхідністю познайомитися з батьками хлопчика) або з характерними для нашого суспільства (труднощі з оформленням візи чи дофінансуванням поїздки, долання стереотипів щодо України і т.д.) Але авторка, вочевидь, дуже любить свої героїню, тому оберігає її від усього цього.

Тож замість того, щоб підказувати підліткам, як можна розрулити їхні проблеми, книжка вчить, наприклад, тому, що не наробити помилок при знайомстві з новими людьми і адаптуватися в колективі допоможуть підручники з етики, а примушувати себе займатися якимись нелюбими речами (англійською, нпрклд) варто, якщо за це буде гідна нагорода.
Що по-своєму, звісно, непогано. Але можна було б ліпше.

Оксана Лущевська

Оксана Лущевська

Оставить отзыв