«Нова заповідь» Володимир Винниченко

Пригоди двох українців у Парижі, написані письменником-класиком, письменником-політиком Володимиром Винниченком. Зрозуміло — без політики в ній не обійшлося🙂

Починається історія з того, що двох простих (та не дуже й простих) роботяг Панька й Грицька відправляють з Совєцького Союзу в Париж, дізнатися, що насправді задумав американський мільйонер Стовер, який пропагує ідеї миру, але, на переконання комуняк, готується до війни — з ними ж. Паньку і Грицьку (перший із яких знає 6 мов,а другий — французьку,але дуже добре) дають необмежене фінансування і повну свободу дій. Цебто — робіть,що хочете,але мусите пролізти в оточення мільйонера і розвідати,що там і до чого.

І от ці роботяги-розумахи, сповнені людських чеснот, беззастережної віри в комунізм і відданості _справі_ (фантастичне поєднання,правда?:), потрапляють у місто, в якому зійшлися всі спокуси світу. Але спочатку вони такі правильні, що аж нудно. Ні, навіть не так — нууууудно.

Втім, згодом розмірковування про соціалізм/комунізм та інші -ізми стає трішки менше, екшену трішки більше. Панько (якого тепер звати Петром або містером Вішем) потрапляє в ну дуже близьке оточення містера Стовера, Грицько, якого тепер звуть Кіндратом або містером Кіндом, трішки ховається в його тіні, але «справа» рухається, звіти справно відсилаються у Кремль, і все би їм скінчилося успішно, якби не дві обставини.

По-перше, двоє паризьких друзяк, соціаліст Жан і комуніст Жак формують нову ідею суспільного устрою — колектократичну. Та ж сама тєма з «Земля — селянам, фабрики — робітникам», але по-чесному, щоб не капіталізм, як в Америці, і не державний капіталізм, як в «совєтів», а так, що завдо є власністю колективу робітників і прибуток вони розподіляють безпосередньо у колективі. І ця ідея, цілком логічно, захоплює наших друзяк-українців. От тільки як сприйме це захоплення Кремль?

По-друге, у Петра-Панька зароджуються ніжні стосунки з багатою американкою, і вона всіма силами намагається вилікувати його від комуністичної ідеології. І та сцена, коли вони типу влаштовуються дебати і секретарка цієї «місіс» озвучує викривальні тези про Совєтський союз — то, певно, найсильніша сцена в усьому романі. Дуже круте щеплення від комунізму.

Містер Стовер, який воює проти війни,вийшов таким собі героєм, ні нашим ні вашим. Але його «заповідь», згадана у заголовку, звучить дуже симпатично: «Що проповідуєш, роби те сам, а що робиш сам, те і проповідуй». От було б круто, якби наші політики жили б по цій заповіді! Але це утопія, і Винниченко це розуміє.

Читати цей роман (або принаймні певні його розділи) я б порадила тим, хто злегка все ще ностальгує за Совєцьким Союзом. Певні речі проясняються тут дуже чітко, легко і зрозуміло.

Володимир Винниченко

Отклики

Оставить отзыв