«Ярмарок нічних жахіть» Стівен Кінг

111_4

Краще, напевно, сказати про цю книжку важко, ніж сказав сам Кінг. Тож повторю його метафору: ця збірка справді схожа на розкладку з товарами на ярмарковому лоточку. Тільки замість цікавих дрібничок тут пропонують історії. Серед них є справді «зубаті» (їх розглядаєш обережно), є такі, що хочеться забрати собі в кишеньку, є такі, що викликають мурашки по спині, а є такі, в які просто не в’їжджаєш і, покрутивши трохи в руках, відкладаєш убік. Тож природно, що деякі історії викликали бажання швиденько пролистати їх, а деякі смакувалися і лишали розкішний післясмак.

Декілька слів про кожну із них.

   «81 миля» — дуже кінгівське оповідання, все як я люблю: машина-монстр, загублені дітки, необережні дорослі і кмітливі підлітки.
 «Гармонія Преміум» — коли історія тебе спершу трохи вводить в омануі ти героїв собі уявляєш інакше, а тоді кілька фактів — і ти розумієш, що насправді все ще печальніше. Радше психологічне, з життєвими трагедіями оповідання про сімейну пару, яка остаточно загубила свою любов.
«Бетмен і Робін посварилися» — ще одна улюблена кінгівська тема — старі люди, які вже доживають віку в будинку престарілих і губляться у часопросторі, але дещо ще можуть. Син щотижня возить старенького батька на обіди і терпляче зносить всі його старечі деменції, але одного дня все йде не по плану (і це не так і погано).
«Дюна» — чоловік все життя плаває до маленького острова, де на таємничій піщаній дюні з’являються певні написи. Ріспект Кінгу за останню фразу, нею він перетворив просто хорошу оповідь на блискучу.
 «Поганий хлопчик» -як це буває паскудно, коли тобі псує життя дитина — втілення зла, яка ніколи не дорослішає і переслідує тебе завжди і всюди. Певно, намбер 1 в моєму особистому рейтингу оповідань з цієї збірки.
«Смерть» — містечкового недоумка збираються стратити за жахливий злочин, але шериф сумнівається, чи він винен, бо деталі не сходяться. Страта оголює додаткові факти, розставляє все по місцях — і, коли дочитуєш до певного місця, хочеться піти поблювати.
 «Кістяна церква» — вірш, і він мені якось не дуже завйшов.
«Мораль» — сильна психологічна штука. Найбільші жахи створюють і на найбільші муки ближніх прирікають не потойбічні сили, а самі люди. Думаю, з цього оповіданнячка міг би вийти непоганий фільм.
«Потойбіччя» — цікава спроба написати свій варіант того, що буває після смерті. Виглядає геть безнадійно (потойбіччя, не спроба:), але автору — ріспект.
«Ур» — крутезна річ. Тут і сучасні технології (якщо конкретніше — Кіндл) з розширеною функціональністю і підключенням до бібліотек паралельних реальностей, і спокуслива для кожного книгомана можливість почитати книги улюблених авторів, які в чинній реальності ті не писали, і ігри з часом. Файно.
«Герман Вук досі живий» — маленька душевна і дуже сумна замальовка про одну аварію, яка могла б виглядати тривіально, якби не стільки дитчих трупів.
«Вона нездужає» — коли людина не може прийняти реальність і робить вигляд, що нічого не сталося. І хоч майже одразу здогадуєшся, в чому там річ, все одно проймає до мурашок. І так, воно трешнякове))
«Біллі «Блокада» — «бейсбольне» оповідання, яке через оцю відверту прив’язку до абсолютно чужого мені виду спорту зовсім не пішло.
«Містер Зваба» — коли тобі до смерті лишилося кілька днів і до тебе приходить втілення звабливості, то останні деньочки здаються не такими й поганими.
  «Маленький зелений бог агонії» — інколи біль неможливо подолати, бо його викликає маленька зелена демонічна гидота, яка тебе мучить і пожирає.
 «Той автобус — інший світ» — маленька замальовочка, про те, як рекламіст поспішає на важливу зустріч, бачить в автобусі, що проїжджає мимо, тривожне ДЕЩО, але чи зробить він щось, коли від тої зустрічі залежить його кар’єра?
«Некрологи» — гостре трешовеньке оповідання з м’яким закінченням. Про чувака, якому добре вдавалися гидотно-веселі некрологи на знаменитостей. Аж поки він не вирішив написати некролог для живої особи.
«П’яні феєрверки» — до чого приводять дурнуваті змагання між сусідами.Якщо одним словом, то ні до чого хорошого, але насправді все весело. Ну тобто, якщо вип’єш кілька літрів пивка, то певно буде читати весело, бо на тверезу голову якось тако…
«Літній грім» — світле, сумне і неспішне постапокаліптичне оповідання.

Якщо спробувати привести все до спільного знаменника, то стає очевидно, що Кінг багато думає про старість і про смерть. І про минущість життя.

А ще окремий плюсик, за який я дуже люблю Кінга, — він до кожного оповідання подає передісторію його написання. А я обожнюю зазирати одним оком на «літературну кухню» до майстрів))

To-go-with-US-literature--009

Оставить отзыв