«Аптекар» Юрій Винничук

aptekar

На сторінка романів Винничука часто сусідять два Львова — реальний і примарний. Другий дає про себе знати чи то плюскітом Полтви в сучасному місті, чи то химерами, що живуть у мурах історичного Лемберга. Дія цього роману відбувається у 17 столітті, у місті Лева — портовому, відкритому до світу. Його вулицями ходять реальні особи (такі, як Юрій Немирич чи Бартоломей Зиморович) і зіткані з марева й сну. Останні — найцікавіші.
Отож, ми зустрічаємо пана малодоброго — львівського ката, який змалечку вивчав ремесло і сприймає свою почесну, але не надто приємну місію як відпущення гріхів для злочинців. А ще він любить гуляти в полі і вбирати у себе красу довколишнього світу. Так, львівський кат з ліричною душею — то, певно, найцікавіший персонаж книги.
Ще у нас є дівчина, переодягнута хлопцем, донька чорнокнижника, інший чорнокнижник-алхімік, який хоче створити голема (бо у кожному порядному місті має бути свій голем), жебрак, що стає ідеальним слугою, замучена «золотою молоддю» середньовічного Львова повітруля, таємничий месник у масці сови, франтуватий чорт Франц, який на дозвіллі укладає атлас звуків, та багато менш важливого люду.

 Усіх їх докупи поєднує аптекар. Персонаж, як на мене, не головний і не найбільш виразний, але без нього усе це строкате товариство не трималося б купи.

Зрозуміло, що між цими дивними людьми і стосунки незвичайні. Химерне тут усе — від рецептів аптекарських трунків до любовних «трикутників». Спостерігати за тим, як вони формуються і розпадаються — окрема втіха.

Винничук у цьому романі уникає своєї «фірмової» еротики, зате щедро приправляє текст описами середньовічного міста, з усіма цими запахами гнилого сміття, тельбухів, крові і напіврозкладених частин тіл. У вуста одного з побіжних, але колоритних персонажів автор вкладає цілу оду сміттю. Взагалі окремі монологи можна цитувати великими фрагментами — тут тобі і інструкції для проведення екзекуцій, і чорнокнижний трактат про зв’язок жінок із Місяцем, і аргументовані пояснення, чому варто остерігатися мосхів-московитів, і чому варто їх превентивно побити, поки вони не напали перші.

Жодного ґанджу я у тексті не знайшла — хоча, якщо чесно, не надто й шукала, бо просто насолоджувалася читанням. Винничук створив довершений образ Львова — міста-що-вбирає-у-себе-весь-світ і населив його цікавезними персонажами. І що б він зрештою з ними не робив, спостерігати за цим захопливо. Але порадити роман можу лише не надто бридливим читачам-гурманам, які не бояться пахучих натуралістичних описів, приправлених дрібкою винничуківського чорного гумору 😉

І кілька цитаток:

Тільки така подорож, подорож без наміру на повернення, відкриває нам нові обрії і нові вікна.

***

Львів — місто-хамелеон. Мінливе і непостійне, як вродлива жінка, яка знає собі ціну. Львів манить до себе і водночас віддаляється, закохує і зраджує, продає себе, не продавши. Ось ти думаєш, що він уже твій, а він — як пісок поміж пальців.

Юрій Винничук

Юрій Винничук

Оставить отзыв