«Тато в декреті» Артем Чапай

14159329_1208515772523812_2128104881_n   Поки українські матусі захоплено коментують і репостять історії про шведських татусів, які обов’язково проводять зі своїми дітьми декретну відпустку, а жіночі журнали називають «декретних» татів одним із «гарячих трендів року», видавництво «Vivat»  підготувало першого лелеку  першу ластівку, що безпосередньо стосується теми  — книгу Артема Чапая «Тато в декреті».

Ця невелика за обсягом книжечка написана на основі власного досвіду автора. Журналіст і мандрівник, Артем взяв на своїй насиченій роботі тайм-аут і пішов у декрет з двома синами, щоб дати можливість дружині-соціологу подбати і про свою кар’єру. Обов’язками і ролями вони помінялися, коли молодшому було, здається, 9 місяців. Бо коли дитина уже підросла і не прив’язана до маминих грудей, про неї з однаковим успіхом можуть піклуватися і мама, і тато,  переконаний автор.

Зворушливі моменти, коли ти вперше зустрічаєшся зі своїм малям, милі банальності, які складають твоє повсякдення, пекельні ночі, які тобі влаштовує немовля, винос мозку, який влаштувують дітиська трохи старші і кумедні розмови з маленькими балакунами… Усе те, що знайоме кожній мамі, є і в книзі цього татуся. Читаєш — і впізнаєш до болю (чи до сміху) знайомі ситуації. Навіть про непрості моменти Артем Чапай пише достатньо легко і весело, не моралізує і не напускає надміру серйозності. Хоча й не применшує тієї колосальної відповідальності, яку «декрет» накладає на тата/маму.

Двоїстіть — саме так можна окреслити відчуття, яке у мене виникало під час читання. Бо, з одного боку, місія цього видання (як я її бачу)  — показати, що «тато в декреті» — це нормально, це прояв не слабкості, а сили  і поваги до свого партнера. Натомість у тексті раз-по-раз натрапляю на свідчення, що в нашому суспільстві татусь, котрий не епізодично, а постійно доглядає за дітьми, сприймається як дивовижа. То обережно цікавляться, чи з мамою дітей нічого не сталося, то закидають, що «робить з себе жінку»… Та й взагалі — реагують. Цебто там, де мама з малятами могла б лишитися непоміченою, на тата обов’язково звертають увагу.

З одного боку, бути «декретним» татом в Україні — це вхопити свою «хвилину слави»: тебе і на дитячому майданчику хвалять, мовляв, от який молодець, піклується про дітей (від мами це сприймають як даність), і співчутливо допитуються, чи не важко з двома (аналогічне питання хіба матері 5 діточок зададуть), запрошують на радіо, пропонують писати колонки, ба навіть книжку видають (погодьтеся, навіть так само жваво і дотепно написаний, але названий «Мама в декреті» текст особливої уваги ні у видавців, ні в читачів не викликав би).

З іншоко боку, у «мамському» середовищі тато лишається чужим. На майданчику його неохоче залучають до спільних розмов (а матусі часто ж бо балакають на досить інтимні теми), а коли, наприклад, татко потрапляє з дитиною в лікарню, то стає джерелом дискомфорту для усіх сусідок по палаті (авжеж, з дітьми найчастіше «лягають» у стаціонар мами-бабусі), та й сам не дуже зручно почувається. Відсутніть «таткових» тусовок на дитячих майданчиках і «чоловічих» палат у дитячих відділеннях — проблеми, насправді, досить суттєві. Але, ймовірно, виникли вони якраз через те, що татусів, які на постійній основі виховують дітей, значно менше, ніж матусь. Тож їхні потреби не враховують…

Не можу не похвалити доброзичливий «тон» книжки🙂 Артем Чапай не закликає всіх татів іти в декрет і не ганьбить тих, які цього не зробили. Він підкреслює — усі тати різні, і є безліч способів бути хорошим. Чоловік може «сидіти» в декреті і бути поганим татом, або проводити дні на роботі — і бути хорошим. Якщо розподіл сімейних обов’язків ґрунтується на взаємній повазі, то не так і важливо, як саме їх поділять — якщо будуть враховані потреби кожного, виграють усі.

Також мені сподобалося, що Артем Чапай, хоч і ділиться своїм досвідом, та не концентрується на ньому. Працюючи над книгою, він спілкується на цю тему зі своїми «дітними» друзями, колегами, знайомими. І їхніми розповідями, зауваженнясм,міркуваннясм (які, до слова, часом і не співпадають із його тезами) рясно «заправляє» свій текст.

Хоч автор і прогнозує, що переважну частину його читацької аудиторії складатимуть жінки,  я б радила їм давати почитати цю книжечку чоловікам. Надто ж тим, з якими хочете створити сім’ю і народити дітей:) Думаю, цей текст може стати свого роду індикатором, який проявить ставлення вашого обранця до таких делікатних тем, як розподіл батьківських обов’язків та декрет. А тоді вже дивіться, чи співпадає воно із вашим баченням;)

Артем Чапай із синами. Фото взяте з ФБ автора

Артем Чапай із синами.
Фото взяте з ФБ автора

п.с. А я потестую цей текст на своєму чоловікові. Він у нас теж «татков декреті»:)

Оставить отзыв