«Солоденьке на денці пирога» Алан Бредлі

37686_57235

Коли бачиш на обкладинці готичну дівчинку у стилі Венсдей Аддамс, то й від тексту чекаєш чогось такого ж. Якоїсь варіації «Сімейки Аддамсів», щедро приправленої чорним гумором і скропленої кров’ю невинних. Похмурого вікторіанського антуражу тут виявилося удосталь. Дівчинка теж не розчарувала – в міру дивна, в міру похмура і дуже розумна. Але замість фонтанів крові нам кинули до рук заплутаний клубок історій з минулого, шкільних секретів, маніпуляцій і фіґлярства, який — разом із головною героїнею — довелося розплутувати.
Отож, дівчинка тут і справді головна. Знайомтеся, це — Флавія де Люс. У свої 11 вона – повелителька хімічної лабораторії, знавець давніх трактатів і таємничих отрут. Таке хобі юної леді виглядає химерно, але в цьому немає нічого дивного – сімейка у неї ще та. Мама Герієт багато років тому подалася в подорож і зникла. Тато цілими днями порпається у своїй колекції марок. Старші сестри мають свої захоплення – одна днями на роялі грає, інша «ковтає» готичні романи. А ще в них є спільний інтерес – знущатися з малої Флавії. Аби не вмерти від нудьги (або від рук сестричок,ага), дівчинка розважається, як може – то ціаністий калій зварить, то з вербени отруту синтезує, додасть її в сестрину помаду і з прискіпливістю науковця спостерігатиме, коли ж та подіє…
Але незабаром пригоди починають сипатися на Флавію, як справжні подарунки долі. Спочатку мертвий бекас з дивною маркою у дзьобі на порозі садиби, потім — умираючий незнайомець на грядці з огірками. Смерть зблизька чарує і бентежить Флавію, а події, які відбуваються згодом, спонукають маленьку отруйницю взяти слід убивці. Тому вона намотає десятки кілометрів велосипедом, буде нишпорити у готелі і в архіві порохнявих газет, побуває біля старої могили і в будинку для літніх людей, розплутає студентські таємниці, вивалить із батькової шафи кілька скелетів (не буквально). Ще там буде кілька викрадень, кілька неприємних розмов з поліцією і кілька важливих відкриттів. А головне – інтрига: хто першим розкриє злочин, місцевий інспектор чи маленька отруйниця? І чи всі до кінця історії залишаться живими?
 Читання «Солоденького на денці пирога» можна порівняти з прогулянкою старовинним захаращеним будинком, завішаним важезними вікторіанськими портьєрами. Бо він, цей текст, якийсь такий до біса вікторіанський, переповнений пишномовними зворотами, неповороткими реченнями. Іти крізь нього – цікаво, проте нелегко. Не знаю напевне, чи то авторський стиль такий, чи то примхи перекладача, але український переклад дуже багатий, розцяцькований рідковживаними словечками і фразеологізмами (зацініть: «кирпата свашка» — смерть). Тож якщо старомодна пишномовність – фішка Алана Бредлі, то перекладачу вдалося перфектно з нею впоратися.
«Солоденьке на денці пирога» має, як на мене, кілька беззаперечних переваг. По-перше, атмосферність – о, справді, в уяві легко малюється цей напівпорожній, напівзанедбаний величезний будинок, в якому гуляють протяги і химери минулого, в якому так мало мешканців, що вони можуть днями не бачитися, в якому спогади надійно консервуються, а речі поступово розпадаються. По-друге, це зіпсоване, гостроязике, неслухняне, недолюблене дівчисько, яке чаклує над отрутами, ріже правду просто в очі, обманює поліцію – і при цьому встигає зробити купу добрих справ. І, по-третє, справді цікава інтрига, усі ці загадки і таємниці, які вигулькують з-за кожного нового повороту сюжету, і які так цікаво розгадувати.
Єдине, що мене весь час мучило питання – то що ж насправді сталося з Гаррієт, мамою Флавії і її сестер? Можливо, в наступних книгах серії автор розкриває цю таємницю? Тож чекаємо на нові переклади 🙂

   «Я показала рукою на вишикувані вздовж стіни слоїки з хімікаліями:

— Урешті-решті, мені багато відомо про отрути. Мене можна вважати дуже небезпечною особою».

«Інспектор Г’ювітт зайшовся сміхом.

— Часом, міс де Люс, — вирік він, — ви заслуговуєте на медаль. І часом ви заслуговуєте на те, щоб вас замкнули в кімнаті на хлібові й воді»

Алан Бредлі

Алан Бредлі

Оставить отзыв