Дві книжки про страшні речі

Іноді прочитаю книжку  — і ніяк не можу зібратися написати повноцінний відгук. Не тому, що книжка погана, просто — то руки не доходять, то часу нема, а потім і враження блякнуть. Тому вирішила, що про них писатиму відгуки «неповноцінні»:) Бодай декілька речень про те, чим запам’яталися. Тут ітиметься про дві зовсім-зовсім різні книги: одна — українська класика, друга — ФБРівський нонфікшн. Але в них є дещо спільно. Обидві — про реальні і дуже, дуже страшні речі.

«І чого ти, серце моє…» Василь Стефаник

img905_23

Коротко, сильно і страшно — ліпшого визначення Стефаниковій манері письма годі відшукати.
Його новели — це густа чорна кров і солоні-солоні сльози, це крики і лемент, це біль, виражений словами. Як по-різноиму можна голосити — за померлим сином і за землею, яку покидаєш, через чоловіка, який п’є,і через злидні, які душать.
 Цю збірку не можна просто так сісти і прочитати. Бо в кожна новела — це згусток болю. Якщо не робити між ними паузи, найкраще — у кілька днів, то можна від того больвого шоку загнутися.
А найстрашніше те, що Стефаникові сюжети, найсумніші і найбільш дикі, повторюються і досі. Одне з оповідань,яке починає збірку — про солдата, котрий не витримав несправедливості і знущань на службі, й повісився. За іронією долі, читала його через якийсь місяць після того, як абсолютно аналогічна ситуація трапилася у нашому місті…

Василь Стефаник

Василь Стефаник

«Охотники за умами. ФБР против серийных убийц» Джон Дуглас

cover_237456

    Прочитавши цю книгу, розумієш, що найвигадливіші сюжети майстрів трилерів і жахастиків смурнішають і бліднуть поряд з реальними історіями. Автор книги, експерт ФБР, який на основі обставин злочину з дуже високою точністю складає психологічний портрет вбивць-маніяків, розповів, як відточував свою майстерність. Ця розповідь, зіткана з історій із його практики, жахає і лякає. А що справу він мав переважно із серійними вбивцями, то можете собі уявити, які там були обставини злочинів і в якому стані знаходили (останки) жертв. Тому тим, у кого сильна уява і слабкі нерви, не раджу читати. Бо мені періодично хотілося поблювати, а відчуття нудоти майже весь час супроводжувало читання.
Але цікаво от що. Досліджуючи психологію серійних убивць та причини їхньої поведінки, Джон Дуглас доходить до висновку, що корінь проблем — в дитинстві майбутніх маніяків, і дуже часто монстрів із них зробило саме оточення. Найближче оточення, найчастіше — рідні матері, які або знущалися, або давили опікою (перших випадків більше). Патологічно недолюблені, у вічному стресі і страсі, залякані і забиті, діти з дивними бажаннями чи маленькими девіаціями виростали у нелюдів, ставали втіленням жаху. Не любити дітей — не просто погано. Це шкідливо і небезпечно. І не лише для них — для всього суспільства.
   І маленька цитата:
«Если супруга внезапно меняется — к лучшему или к худшему — к ее поведению необходимо отнестись с большим подозрением»
Джон Дуглас

Джон Дуглас

До речі, Джон Дуглас є прототипом Джека Кроуфорда, героя романів Томаса Харріса «Червоний Дракон» та»Мовчання ягнят»

Оставить отзыв