«Комо» Срджан Валяревіч

komo

У цій книзі так багато алкоголю, що читач ризикує у ньому втопитися:) Але, якщо спробувати визирнути з-поза пляшки з червоним вином, то можна розгледіти банато важливого, глибокого і тремтливого.

«Комо» — це книжка про сербського письменника, який у перерві між черговим алкогольним запливом і черговим похміллям несподівано для себе отримує Рокфеллерівську стипендію на проживання упродовж місяця у резиденції для науковців і митців на березі італійського озера Комо. І ось він туди летить — без особливих очікувань, без жодних планів і вже точно без наміру будь-що писати. І далі наш наратор-письменник просто описує читачу, що з ним день за днем відбувається.

 Перші кількадесят сторін наповнені медитативною одноманітністю. Бо герой наш тільки те й робить, що добре спить, ходить на обіди та вечері, багато п’є, милується гірськими краєвидами і намагається уникати товариства інших гостей вілли (а це все _дуже серйозні_ науковці, котрі працюють над _дуже серйозними_ проблемами) та їхніх запитань про те, як йому пишеться. Але поступово його англійська трохи поліпшується, він знаходить друзів, як внизу у селищі — молоденьку барвумен Алду, з якою спілкується сумішшю англійської, італійської і малюнків, футбольного фаната і власника бару Августо — так і серед персоналу та гостей вілли.

Сюжет цієї книжки не готує читачу жодних потрясінь і приголомшливих поворотів. Мова її теж невибаглива: письменник з Белграда, від імені якого ведеться оповідь, використовує на диво прості фрази, щоб описати свої почуття: «Це все вкупі було добре, дуже добре», скажімо. Метафоричність викладу думок йому теж ну зовсім не притаманна. За що ж, спитаєте ви, можна поставити «Комо»досить високу оцінку? За що цей роман переклали на десятки мов і нагородили преміями?

 Вся річ, мабуть, у магії автора, Срджана Валяревича, який з допомогою цих простих, не-поетичних фраз зумів створити атмосферу щирості, а з допомогою цієї одноманітної медитативності оповіді — ефект «життя, поставленого на паузу». Герой насолоджується такими може й нецікавими для читача дрібницями з певної причини: він знає, що в цьому чудесному місці він ненадовго. Він приїхав звідти, де «погано, дуже погано, просто жахливо» — і туди йому належить повернутися. Він не особливо говорить про війну, яка роздирає країну, але йому болить те, що в місця, де він бував у юності і які по-справжньому любив, він не зможе знову повернутся, бо вони тепер в іншій країні. А ще він знає, що вирватися з цього всього він насправді не зможе. Тому й користується перебуванням у резиденції як такою собі відпусткою від реальності.

Можна було б сказати, що у романі нічого особливого не відбувається. Але зміни є,десь глибоко у душі оповідача. Скажімо, він починає робити щось для інших. Щось таке, що йому особисто не принесе ні вигоди, ні видимої втіхи — знову піднятися на вже підкорену гору, щоб спробувати побачити Великого золотого орла і розповісти про нього старому професору, або запросити на пагорб своїх друзів із селища, які сюди, на приватну територію, не можуть протрапити. В такий спосіб він наче віддає борг Всесвіту: той відчинив для письменника двері в інше життя, за звичних умов йому недоступне. А тепер наш герой допомагає друзям побачити або відчути дещо особливе і недоступне для них.

«Комо» — роман радше не про події, а про атмосферу і відчуття. Але і в ньому є місце для інтриги. Буде щось в героя з його місцевою подругою Алдою чи ні? Дозволить адміністраторка вілли екскурсію для нових друзів письменника? Напише він щось за час перебування в резиденції чи ні? Про це дізнаєтеся, коли прочитаєте:)

Срджан Валяревіч

Срджан Валяревіч

Оставить отзыв