«Людський крокет» Кейт Аткінсон

cover_251639

   У випадку з детективами Кейт Аткінсон затерта метафора про скелети в родинних шафах більш ніж доречна. Вони, ці скелети, у шафках і креденсах, схоже, лежать штабелями. І щойно читач необережно проходить повз них, вивалюються йому на голову. Навіть якщо читач затулятиметься руками й гукатиме: «Годі, я не хочу більше нічого знати!» — авторка його не пощадить. Принаймні, у «Людському крокеті» саме так: ти муситимеш дізнатися усі таємниці роду Ферфаксів довжиною у 300 років і його відгалужень, хочеш ти цього чи ні.

   Все починається як історія 16-річної Ізобель. За свій недовгий вік вона вже наковталася всілякого — то мама зникла, то тато пропав, потім, правда, повернувся, але з «новою мамкою». А ця новозеландська простакувата «мамка» Деббі — геть нерівня вишуканій Елайзі, їхній справжній мамі, яка так зникла, кажуть — втекла. Правда, й образ Елайзи геть вивітрився з пам’яті дітей. Ізобель і її брат Чарльз (рудий, веснянкуватий, некрасивий, дослідник загадкового і надприродного) намагаються сконструювати образ мами з деталей і артефактів, які час від часу знаходять у домі. От тільки справжня причина маминої «втечі» куди жахливіша версій про банальний адьюльтер.

   Узагалі це дуже заплутана історія, яка розвивається у кількох площинах — минуле, від початку часів і від першої леді Ферфакс, через усі гілки роду аж до Ізобель. Флешбеки не завжди пов’язані з оповіддю-в-реальному-часі.Ба більше, те, що відбувається «тут-і-тепер» — не завжди відбувається в реальності. На героїню (а відтак і на читача) читають розриви часо-просторового континіуму, паралельні реальності і безліч інших химер.

   А ще це дуже жіночий роман. Бо саме жінки — представниці різних поколінь сімейства і не тільки — головні рушії, сильні персонажі…і головні жертви у всій цій історії. Хотіла написати, що «жіноче щастя- це не про них», але зрозуміла, що вони просто далекі від звичайного людського щастя. Чим більше замкнених скриньох родинних історій відкривається перед тобою — тим більше з них виходить прикростей і горя. Інцести ведуть хоровод за руки з насильством у сім’ї, викрадення сусідять із вбивствами. Гріхи верховодять, гріхи (власні чи батьківські) змінюють життя. Під кінець хочеться кричати. Хоча авторка завершує оповідь майже оптимістично.

   Важливим плюсиком є прекрасний стиль оповіді. Це така вишукана суміш шекспірівської лірики і підліткового цинізму, де компоненти взаємно врівноважують одне одного. Не знаю жодного подібного тексту, якому вдалося б настільки вдало поєднати речі з зовсім різних площин.

   Крім того, текст повний несподіванок. Тому не дивуйтеся, що зустрінете на його сторінках самого містера Шекспіра. І не дивуйтеся, коли космологічні роздуми раптом перетворяться у закручений детектив. І будьте уважні — до людей і до імен. Одне із них, побіжно згадане лише раз, виявиться вкрай важливим для розуміння того, що ж там, в біса, сталося.

Кейт Аткінсон

Кейт Аткінсон

Оставить отзыв