«Тамплієри» Сергій Жадан

500_411

    Світло, пісок і любов.

    Мене завжди заворожувало вміння Сергія Жадана «говорити простими словами» так, щоб із них утворювалася поезія. Так, щоб пронизувало, — як ніби струм пронизує тіло, коли випадково вдаришся ліктем. Мабуть, щоб так уміти, треба дійсно любити своє ремесло. А поезія — це теж трохи ремесло, бо ж вірші доводиться обточувати, надавати їм саме тої форми, яка пасуватиме змісту.

    А ще Жадан уміє говорити про війну, не називаючи цього слова.Просто показує картинки: ось чистить зброю молодий піхотинець, і «Смерть, як щеня, не відходить від нього», а ось «з ночі викочуються розстріляні ешелони», а за ними «Приходить смерть –і яка різниця, з якого боку». Майже невинні образи перемежовуються із чесними і страшними:

«Там лишається небо, як порожня майстерня,
і земля, мов камінням, наповнена мерцями,
і мерці годують від травня до серпня
молоду кукурудзу своїми серцями».

    Жадан завжди був менестрелем східних земель — тих, яких ми, західняки, ніколи, якщо чесно, не розуміли (і, якщо ще чесніше, не дуже й намагалися). А йому болить ця земля і ці люди (ті, які не поїхали, ті, які там лишилися).Тому вірш про Йону, який хотів втекти, але повернувся — він, певно, один із найсильніших у цій збірці.

   Але — і це те, за що я особливо люблю поезію і прозу Жадана — в його віршах завжди є місце для любові, світла, віри і чекання. Для всього того, що робить наш світ не таким уже й поганим. Бо «Життя дається для любові і злості. Кожному вистачить роботи.» І з цим важко не погодитися.

Сергій Жадан

Сергій Жадан

Оставить отзыв