«Баборня» Мирослав Лаюк

«Наймерзенніший персонаж сучасної української літератури», як уже встигли охрестити головну героїню «Баборні», вчительку біології Марію Василівну, викликала у мене суміш огиди і співчуття. Типовий продукт свого середовища, типова жертва того дракона, який живе на освітянській ниві і піджидає, поки молоді вчительки перетворяться у противних бабів і віддадуться йому нарешті, Марія Василівна іноді демонструє дива збоченої педмайстерності. Але, але…. Ніщо людське їй не чуже. І дарма що до сусідської собаки вона ставиться лагідніше, ніж до своїх учнів. Є декілька людей, яких вона справді любить.От тільки, здається, ця любов їх трохи ламає.

Починається історія з того, що молода учителька біології Марія приїздить у далеке карпатське село. Вона сповнена запалу і бажання робити все, що скаже начальство, і робити то якнайкраще. Створити антирелігійний гурток? Легко! Писати атеїстичні писанки (о, яка це яскрава симптоматична деталь!)? Нате дві, вкупі з радянськими колядками! Розвінчати дивовижну з’яву Богородиці в лісі? Ось стосик аргументів про те, що див не існує!

 Чемність і, кхм, високоморальність Марії Василівни закінчується рівно тоді, коли випадає нагода впасти в обійми привабливого мужчинки (дарма що той одружений). Приїзд законного чоловіка біологічки відтак дивує все село, особливо ж — її коханця (але його — не з тієї причини, про яку ви могли подумати). А потім стається певна трагедія — і…

…І вуаля. Марія Василівна, Самка Біолога, — стара вчителька, яку, схоже, на пенсію хіба вперед ногами винесуть. Але її старість, хоч і доволі самотня, цілком пристойна: вдосталь грошей, добре здоров’я, гарний вигляд і особливе задоволення від знущань над учнями. Потрапити до баборні — будинку для старих, немічних і одиноких — їй не світить. Але вона таки туди потрапляє. Щоправда, в якості візитера, в пошуках відповідей на запитання, які випали з шафи разом зі старими секретами її чоловіка.

Далі переказувати сюжет не буду. Буду хвалити автора:)

По-перше, за стиль викладу, який чудово мімікрує під учительський спосіб сприйняття світу:) У ньому дійсність розкладається на біологічні терміни, пункти і підпункти. Так, наче читаєш і чуєш в голові голос однієї із цих вчительок.

По-друге, за, здається, умисне уникання заяложених драматичних сюжетних поворотів. Таких, щоб масова література аж від захвату пищала! Адже все наче підводить до того: ось молодий «мажорчик», який хоче звабити юну дівчину, опиняється з нею сам-на-сам у покинутій хаті…Уява вже малює насилля, кров, зламані долі, помсту. Але стоп! Автор розрулює це так елегантно, що конфлікт згасає, навіть толком не розгорівшись. І там, де можна було б запалити вогонь аргентинських пристрастей, загорається млявий болотний вогник. Думаю, деяких читачів це може добряче роздратувати. Але я оце небажання вестися на штампи дуже оцінила!

Думаю, людям, які (увага! пафос!) присвятили своє життя високому педагогічному покликанню, «Баборня» буде як удар серпом по метафізичних яйцях. Бо жодного позитивного образу вчительки тут нема. Крім Марії Василівни, живого втілення всього вчительського жаху, тут є сільська вчителька Анна, яка пахне свинячим хлівом, завучка, яка тримається насидженого місця і більше особливо нічим не переймається, підлиза-Свєточка, яка тихенько чекає, поки їй звільниться місце. На їхньому фоні збожеволіла вчителька зарубіжної Ксеня (здається, Володимирівна) виглядає майже симпатично, бо принаймні вносить живу нотку бєзумінки в це освітянське болото. Але це не міняє того факту, що всі вони, більшою чи меншою мірою, — хворі.

«Баборню» не дарма називають одним із кращих українських романів останніх років. А як дебют у прозі молодого автора — це взагалі супер! Сподіваюся, що Мирослав Лаюк підготує для спраглих читачів ще щось настільки ж живе, сміливе і небанальне:)

Мирослав Лаюк

Оставить отзыв