«Мустафа Джемілєв. Незламний» Севгіль Мусаєва та Алім Алієв

Мустафа Джемілєв — це беззаперечний лідер кримських татар і символ боротьби за національні права. Це, власне, і все, що більшість із нас знає про нього. Ця книжка знайомить нас зі справжнім Мустафою-ага -дисидентом, якого персонально захищав Андрій Сахаров, юнаком, який, у пошуках власного коріння, свідомо пішов проти системи, чоловіком, який об’єднав співвітчизників, наблизив здійснення мрії киримли про повернення додому, активно працював над утвердженням кримськотатарських державних органів — Меджлісу і Курултаю, а зараз, після окупації Криму, привертає увагу до кримських проблем в усьому світі і закликає світову громадськість повернути півострів його справжнім господарям і Україні.

Ця книжка — не зовсім біографія. Зрештою, вона — біографія — й не може бути повністю написана, поки людина живе і працює так само активно, як Джемілєв. Вона, як клаптикова ковдра, зіткана із різних текстів — інтерв’ю з Мустафою Джемілєвим (цих розмов декілька, і торкаються вони не лише найважливіших періодів у його житті, а й звичок, вподобань і милих дрібничок, які додають яскравих штрихів до його портрету ), розмови з людьми, які в різні періоди були чи є його близькими соратниками, історичні довідки, слова про Мустафу-ага важливих для нього і/або для читача осіб. А ще ця книжка є певною мірою хронікою російської окупації — і боротьби, яку ведуть кримські татари, котрі знову мусили покинути півострів, і утисків, яких зазнають ті, котрі лишилися.

Тут є багато речей і фактів, які дивують і вражають. Наприклад те, як 20-річний Мустафа Джемілєв, після того, як заарештували його старших товаришів зі Спілки молоді, почав готуватися , що стане наступним. Він не намагався втікати чи ховатися, а налаштувався боротися із системою до самого кінця — свого, бо «про розвал радянської влади навіть не мріяли — такою могутньою вона здавалася». Уявіть: юнак береться за абсолютно безнадійну справу, усвідомлюючи, що успіху дочекаються, в найкращому разі, нащадки його однолітків. І він робить це просто тому, що вважає, що так — правильно, що це — його обов’язок.

Так от, до тюрми Джемілєв готувався грунтовно: по-перше, штудіював юридичну літературу і закони, завдяки чому заробив авторитет у таборах — він допомагав іншим, кримінальним в’язням, шукати зачіпки в їхніх справах; по-друге, вивчав звичаї «зони», щоб вміти себе поставити так, аби вижити. У сумі в тюрмах, таборах і на засланні він провів 15 років. З-поміж них, майже рік (303 дні) він провів в оголошеному голодуванні (із примусовим годуванням через зонд). Це було прецедентом для всього світу, про голодування Джемілєва говорили в іноземних медіа — і це, як він каже, працювало на те, щоб нагадувати світу про проблеми кримських татар.

Мені було цікаво, як оце все сприймала родина. Адже для батьків, для дружини це дуже важкий (хоч і почесний якоюсь мірою) тягар — бути рідними дисидента. Але дружина Мустафи, красуня Сафінар — теж із числа полум’яних патріотів. Маленький факт: вона рано лишилася вдовою, і майно, яке лишилося від спільного з першим чоловіком життя, продала, а гроші віддала національному рухові. З Мустафою вона листувалася більше року, а тоді приїхала до нього в Якутію -і там вони одружилися. А ще, за словами Джемілєва, російські дисиденти зізнавалися, що заздрять кримськотатарським. Бо коли росіянин ставав «політичним», то навколо його родини мовби утворювався вакуум — всі боялися з ними знатися. А родина ув’язненого за політичною статею кримського татарина була захищена увагою і підтримкою співвітчизників.

Якщо ж говорити про сучасність (а в «Незламному» — не тільки історія давня, а й ця, яку ми з вами бачили на власні очі), то книжка дає можливість трохи зазирнути за куліси дипломатичних переговорів і дискусій з приводу Криму. Тут є і про «загравання» українських політиків із кримсьими татарами, яке активізовувалося перед кожними виборами, і про те, що після окупації киримли відвели роль жертви — і це політикам дуже зручно, бо ж жертв достатньо просто жаліти, натомість самі татари хочуть боротися за свої права, і про намагання Путіна заручитися підтримкою Джемілєва. А ще показовим є порівняння втраченого Криму за совєтів і тепер: тоді, каже Джемілєв, хоч татар і переслідували, але не було такого, щоб людина просто зникла без суду і слідства, а ось зараз, на жаль, все це є — і вбивства, і зникнення. Ці факти Джемілєв не втомлюється озвучувати із найвищих трибун, зокрема в ООН.

Чесно кажучи, марно чекати, що ця книга розкаже все про Джемілєва чи все про кримських татар — але вона як мінімум може зробити їхню історію і їхні проблеми ближчими і зрозумілішими. Читачі з числа киримли знайдуть на цих сторінках думки своїх авторитетних співвітчизників. Читачі, мало знайомі з сучасним життям  й історією кримських татар, мають шанс розбити кілька своїх стереотипів (якщо вони є) і більше дізнатися про те, чим живе цей народ.

І два слова про авторів. Цю книгу у співавторстві створили молоді й успішні журналісти кримськотатарського походження, головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва і аналітик та консультант з комунікацій в експертній компанії «Pro.mova» Алім Алієв. Мабуть, тому книжка просякнута щирою повагою до Мустафи Джемілєва, — адже написана своїми про свого.

 

Оставить отзыв