«Крістіна» Стівен Кінг

 Старий добрий Кінг у новому (хорошому!) українському перекладі! Читання «Крістіни» виявилося справжнім задоволенням, попри, як попереджають у кіно, наявні у ній «сцени жорстокості і насильства».

Якось Арні Каннінгем, веселий і діобродушний розумник, технічний геній і шкільний лузер із розсипом прищів на обличчі, побачив Крістіну. Вона стояла на чужому газоні і мала далеко не найкращий вигляд. Власне, такий, наче розпадалася від старості. Але Арні — несподівано для свого друга і для себе самого, певно, теж — закохався у неї із першого погляду. І виявився готовим на все, аби її здобути, повернути їй колишню вроду і стати з нею нерозлийвода, як міцне подружжя.

І що з того, що Крістіна — це машина, плімут-«фурія» 1958 року? Вона здатна відповідати взаємністю тому, хто її любить (ну, так принаймні здається спочатку), захищати (у свій спосіб), а ще — ревнувати і мститися. О, на помсту вона справді здатна!

Стосунки з Крістіною дивовижним чином оздоровлюють обличчя Арні і псують його стосунки з батьками, найкращим (і єдиним, якщо чесно) другом Деннісом. Потім в Арні з’являється дівчина, красуня Лі, і на якийсь здається, що все буде нормально. А потім все летить під три чорти — репутація, дружба, кохання (те, яке до дівчини), та й саме життя. І причина цього всього — дивне і сильне почуття Арні до своєї машини, та пристрасть, яка межує з одержимістю (а потім уже й не межує навіть, але вдаватися у деталі не буду, аби не спойлерити).

Історія Арні Каннінгема — це великою мірою історія саморуйнування. Особливо якщо спробувати сприйняти усі ці надприродні і містичні штучки, якими наповнений роман, не буквально, а як таку собі метафору. Будучи з дитинства «хорошим сином» університетських викладачів, авторитарної Реджни і покірного Майкла, Арні в якийсь момент виривається з-під впливу батьків і не може зупинитися навіть тоді, коли все виходить з-під контролю. Або ця історія — це приклад того, як батьки, намагаючись виростити «золотого хлопчика», поступово його руйнують.

На противагу зовні благополучній і пристойній, але  абсолютно нездоровій сім’ї Каннінгемів Кінг змальовує сім’ю Денніса, стосунки в якій базуються на принципах взаємоповаги, підтримки, готовності зрозуміти. І на любові. І нехай Денніс з молодшою сестрою частенько гиркаються, тато трохи страждає від того, що мусив покинути роботу через стан здоров’я, а мама захопилася літературною творчістю (і слухати її тексти усім членам сім’ї дещо ніяково), але вони вміють прощати дрібниці, бути терплячими, уважними, лагідними і берегти почуття своїх близьких.

  Попри те, що «Крістіна» — майже класичний Кінгівський «жахастик», вона має помітні риси янг-адалтового роману. Бо головні герої тут — підлітки, і проблеми, які їх непокоять (якщо відполіктися від Крістіни ;)) теж цілком підліткові: тиск батьків, бунтарство, цей стан, коли мусиш розриватися між «хочу» і «треба», цькування у школі, конфлікти зі шкількими хуліганами, потреба заробляти кишенькові гроші, страх запросити дівчину на побачення, страх закохатися у дівчину найкращого друга, травма, яка перекреслює твоє блискуче спортивне мабутнє, тягар відповідальності за те, що відбувається і на що ти не можеш вплинути…

Цей роман, як і більшість романів Кінга, має багато пластів, які цікаво віддирати і розглядати, мільйони гачечків, здатних зачепити уважного читача. А ще «Крістіна» дуже така, по-олдскульному, рокенрольна. До кожного розділу епіграфом слугує рядочок або строфа із пісні. І якщо скласти із них усіх цілісний плейліст і взятися під нього читати, то занурення у «Крістіну» — цю пекельну машину, цей стрімкий роман — буде повним.

Стівен Кінг

Оставить отзыв