«28 днів із життя Бурундука» Іван Андрусяк

   Бурундука насправді звуть Іваном Бондаруком. Але прізвисько до товстенького щокатого відмінника прилипло, наче скотчем причеплене. І хоч хлопець не лише уроками цікавиться, а й у футбол залюбки гасає, ніхто не сприймає його всерйоз. Тож хлопець вирішує додати собі виграшних балів в очах однокласників, заручившись допомогою… нечистої сили! Зі курячого «зноска», знайденого у бабусиному курнику, хлопець, наслухавшись оповідок бабуні, намагається виростити антипка – маленького домовичка. Про те, на які жертви довелося піти хлопцеві, щоб надбати собі доморощеного дідька, йдеться в повісті «8 днів з життя Бурундука». А з оповідань, які також увійшли до книжки, читач дізнається, як Бурундук розгадував таємницю загадкових нічних кроків, які лунали зі старого креденса, намагався стати алхіміком і вистежував дівчинку, якій симпатизує.
У цій книзі є одна річ, яка мені дуже сподобалася, і одна, яка дуже не. Почну з другої, щоб на десерт- солоденьке 🙂
Так от, не те щоб я була категоричною противницею релігії. Мої діти бувають в церкві, і не лише щоб посвятити паску:) Але коли у нормальній такій, сучасній дитячо-підлітковій книжці я читаю поради на кшталт «піти свічку поставити» і настанови, що «треба молитися щовечора», мене це, чесно кажучи, страшенно бісить. Як на мене, віра і релігійність — це та територія, на яку вхід може бути дозволено лише батькам (якщо йдеться про дітей), та й то — в розумних межах. Мені не хочеться, щоб моїй дитині розказували, у що вірити і кому молитися. А уявіть, що книжку читає дитина із мусульманської сім’ї, наприклад. Якось їй теж незатино буде. Ну і [тут буде маленький спойлер] — мені здалося непереконливим і непедагогічним це вирішення конфлікту із антипком: якби Іванко відмовився від ідеї виростити собі потойбічного помічника, бо це нечесно щодо товаришів, бо непорядно експлуатувати живу істоту — це було б дуже мило і дуже ок. А натомість він відмовився від цієї ідеї, бо «нечиста сила», бо водитися з нею — «це гріх». Ну камон…
   А тепер про хороше. Про ілюстрації. Які ж вони кумедні і класні! Малюночки — такі, які діти зазвичай малюють на полях чорновиків або в кінці зошитів, з короткими дотепними написами. Вони таак оживляють оповідь! Я кілька разів реготала вголос якраз через ці малюночки. От за них — величезний плюс!

Іван Андрусяк

Оставить отзыв