«Львів. Вишні. Дощі»

Цього разу продовження серії коротких історій про Львів і його романтичні принади зосередилося на травнево-червневих символах міста Лева — дощах і вишнях. Якщо з першими усе зрозуміло: дощ у Львові частий, часто несподіваний гість, то з другими, на перший погляд, не дуже. Але,як пояснює у передмові до збірки упорядниця Ніка Нікалео, вишні-морелі — це такий собі літній львівський спеціалітет. З них готують солодку, міцну і тягучу, мов кров, вишнівку. Коли вони цвітуть, то додають атмосфері міста романтичного флеру. А ще вони смакують солодким, кислим і трішки гірким — як і саме кохання.

Так, кохання. Воно насправді і є головним героєм більшості оповідань. Віднайдене у чужому місті, болісне, що межує з ворожнечею, віддане іншій жінці, незмене, шалене і пристрасне, ніжне і романтичне, мінливе і різноманітне. [Одна історія. правда, розповідає не про любов, а про набридливу подругу, яка постійно вилазить тобі на голову, і про те, як навчитися нарешті казати «ні»]

Деякі історії — дуже реальні і життєві. Деякі — фантасмагорійні, як завірюха з вишневих пелюсток, — про прибульця, який закохався у земну жінку і став ідеальним для неї чоловіком, про мавку, яка витанцьовувала душі з чоловіків, і Чугайстра, який її нарешті зумів упіймати.

Тематично схожі, але стилістично різні, ці історії по-різному смакують. Одними насолоджуєшся, інші похапцем прожовуєш або й зовсім відкладаєш. Але для того, щоб зловити відповідний ягідно-фруктовий настрій і запланувати червневі вихідні у Львові, ця книжка цілком ОК 🙂

Оставить отзыв