«Олівія Кіттеридж» Елізабет Страут

Іще одна книга про звичайних-незвичайних людей, які живуть у невеликому місті, про переплетені клубочки симпатій, ворожнеч і пристрастей, про старість і юність, про батьків і дітей, про те, як одна історія може по-різному виглядати, якщо дивитися на неї із різних ракурсів, про те, що можна любити іншого, формально зберігаючи подружню вірність, і зраджувати, лишаючись на сто відсотків вірним і відданим у душі. Цей роман-у-новелах — черговий калейдоскоп кадрів з реального життя, який вкотре доводить: на кожну середньостатичну долю припадає декілька історій і подій, з яких можна написати оповідання чи навіть роман.

У центрі цих оповідок, майже не пов’язаних між собою, — висока і міцна жінка на ім’я Олівія Кіттерідж. Учителька математики з місцевої школи, розсудлива, вперта, жорстка, трохи цинічна, досить строга і разом із тим добросерда, вона так чи інак з’являється у кожному з епізодів цього незвичного роману: мимохіть кинута фраза, влучне спостереження, вчасна порада іноді впливають на жителів містечка набагато сильніше, ніж може собі уявити Олівія.

В окремих епізодах вона з’являється лише як спогад, як силует, як дружина свого антипода-чоловіка — привітного і відкритого Генрі. Окремі новели присвячені ключовим моментам її життя — одруження сина, хвороба чоловіка, знайомство з новою невісткою, намагання впоратися із втратою. Саме у моменти таких потрясінь добре видно, що під жорсткою шкарлупою з цинізму й холоднокровності в яку запаковується жінка, ховається м’яке і дуже вразливе серце. Але його ніхто не бачить — і це, мабуть, добре, бо люди Олівію вважають практично невразливою — і, відтак, навіть не пробують навмисне зачепити її за живе.

Олівія Кіттерідж- це один із найцікавіших жіночих образів, які мені траплялися у книжках. Дуже живий, цілісний, реальний, він мовби втілює голос здорового глузду, який говорить із тобою дуже прямо і  чесно. Це, що говорить він, чути не завжди приємно. Але що вдієш — така вже властивість чесності. Іноді мені хочеться, щоб така Олівія жила у  мене в голові і своїм впевненим спокійним тоном трохи охолоджувала пристрасті, які іноді у ній вирують.

Мені здається, цю книгу я буду перечитувати. Деякі історії — особливо ті, які не увійшли до екранізації (на основі книги знято міні-серіал) — мене більше зацікавили. Воно й логічно — ті, які я бачила у серіалі, сприймалися як добрі знайомі, а нові дивували свіжістю. Серед них мене особливо торкнула новелка «Кораблик у пляшці», у якій про Олівію згадують лиш побіжно, — про те, як доросле «пташеня» покидає родинне гніздо, от тільки зовсім не у той спосіб, у який прагнулося матері сімейства.

«Олівію Кіттеридж» варто читати, якщо вам цікаві маленькі родинні секрети, життя невеликих містечок і внутрішні переживання. А також, якщо вам сподобався однойменний серіал — книга вам дасть ще більше емоцій.

Елізабет Страут

Оставить отзыв