«Мемуари корови» Бернардо Ачаґа

Відомий баскський письменник Бернардо Ачаґа (він же Хосе Ірасу Ґармендія) робить хід конем, чи то пак — коровою. Так,саме їй,чорній рогатій Мо він доручає розказати цю історію, в якій йдеться не лише про життя-буття і дорослішання однієї новонародженої корови, а й про життя і культуру Країни Басків, частини Басконії — автономної області Іспанії. Для того, аби розповісти про рідний край, письменник обрав на позір спокійний, але все ще достатньо буремний період її історії- початок 40-х років, коли громадянська війна уже закінчилася, але окремі групи повстанців все ще ховаються у горах, а окреми люди їм допомагають. І корови в цьому всьому грають не останню роль.

Але у цьому романі корова — не просто функціональний оповідач. Найперше, вона — героїня, яка проходить різні етапи свого життя, від народження і якогось такого підліткового бунту («не хочу бути коровою! Хочу бути котом або конем!») до прийняття своєї ідентичності, до дорослішання і мудрості. Впродовж цього періоду у неї є наставниці. Спершу — Корова, яка сміється, некрасива, розумна і дика, з серцем вепра. Потім — маленька, щира і добра черниця Полін Бернардетт. Перша частує Мо коров’ячою мудрістю («немає дурнішої істоти за дурну корову»), друга розказує житія святих. А ще є внутрішний голос, якого інші корови звуть Янголом-Охоронцем, а Мо називає просто Занудою. Він часто дає слушні поради, та не упускає нагоди почитати нотації. Але наша корівка теж не пасе задніх, тож їхні розмови перетворюються на дотепні і цікаві діалоги.

Мо — трохи детектив, трохи воїн (кожна розумна корова має за життя зламати не менше 30 кісток, і Мо, вступаючись за близьких і сама за себе, цієї відмітки досягає), а трохи — мудра істота жіночого роду, яка мрія повернутися в рідний дім. Для Мо дім — це та обора, в якій вона народилася, і її околиця. А для автора — це Країна Басків, описана з такою любов’ю, що, читаючи книгу, здається, бачиш і порослі травою луки, і старий монастир, і безмежні зорі на головою.

Бернардо Ачаґа

Оставить отзыв