«Компас» Матіас Енар

Ніч, заповнена книгами, платівками і східними дрібничками кімната віденської квартири і ще не старий музикознавець Франц Ріттер, який, отримавши невтішний лікарський вирок, прокручує перед собою кіноплівку спогадів про своє життя. Ні, він не готовий прощатися із ним. Просто йому не спиться, ніч довга, згадати є що. А задурманена опіатами свідомість підсовує поміж реальних спогадів дивовижні видіння. І в центрі цього видива, цього плину думок і почуттів, — дві великі любові Ріттера, — Схід, музику якого він самовіддано досліджував, і Сара — науковиця, яка поділяє його велику пристристь до сходознавчих студій.

«Компас» — без сумніву, роман інтелектуальний, у найбуквальнішому сенсі цього слова. Читаючи його, я мовби знову стала першокурсницею Могилянки і потрапила на лекцію до котрогось із наших культурологічних «гуру». Стан приблизно такий самий: тобі несамовито цікаво, але ти розумієш далеко не все :))) Тому не дивуйтеся, якщо, читаючи «Компас», ви відчуватимете сильне бажання гуглити — і не опирайтеся йому 🙂 (Ну, хіба що, на відміну від мене, ваше знання з орієнталізму не обмежується побіжним читання Едварда Саїда, — тоді вам буде простіше).

Звісно,тут багато цікавого не лише про східну культуру і музику (хоча саме на ній спеціалізується наш оповідач, тож…). Тут можна знайти чимало і про європейських музикантів, а ще — несподівані зв’язки між Сходом і Заходом (Відень як Східна брама Європи, турецькі мотиви у творчості Моцарта, перший в європейській літературі текст арабською вяззю, надрукований у романі Бальзака тощо).

Несподівано оповідач згадує і про Україну. Тут і про українську кохану того ж таки Бальзака,  і про гастролі Ференца Ліста в Одесі, Києві, Чернівцях. Звісно, сам Енар не акцентує на цьому увагу, але це здалося мені добрим знаком. Ні, мене не треба переконувати в тому, що Україна віддавна вписана у культурну мапу Європи. Але приємно, що європейські інтелектуали відчувають це теж:)

Що мені дуже сподобалося — так це оця університетська, дослідницька атмосфера. Спілкування молодих і не дуже вчених, які з побіжної репліки можуть згенерувати кілька ідей для наукової статті, які знаходять нестандартні теми для досліджень, які горять своєю роботою так, що готові ненароком спалити своїх опонентів 🙂

Звісно, у «Компасі» йдеться не тільки про східну культуру — інакше він перетворився б на наукове дослідження чи статтю. Кохання Франца до Сари, жінки, яка подарувала йому компас, що замість півночі вказує на схід, зв’язує усі фрагменти спогадів, історій і внутрішніх монологів, надає цілісності роману — а може, і життю Франца. Вони дуже різні, як земля і повітря, — заземлений, прив’язаний до речей, до матеріальних об’єктів музикознавець, і жінка, яка повниться енергією, легко змінює міста і місця, і найважливіше, що везе із собою, — це записники, де зафіксовані її думки й ідеї. Не в останню чергу через цю різницю Ріттер і приходить до того, з чого починається роман, — до самотньої кімнати, до подорожі крізь пам’ять.

Читати цю книгу я не раджу тим, кого в літературі цікавить виключно сюжет, — по-перше, його тут дуже важко зловити, по-друге, він тут не головний. Читати «Компас» я раджу тим, хто вміє насолоджуватися текстами, хто шукає нових читацьких досвідів і хто любить завантажувати мозок роботою)) Дуже багато цікавої інформації, несподіваних (як на профанів у сходознавстві 😉 інсайтів і просто смачної їжі для «сірої речовини» гарантовано.

Ніч, міцний солодкий чорний чай з помаранчами, тепле світло і оповідь, що огортає тебе, як барвистий перський килим, і несе у далекі краї… «Компас»- це трохи як казки Шехерезади для інтелектуалів, а трохи — як довга тужлива східна мелодія, яку не можеш перестати слухати, хоч і хотів би.

Оставить отзыв