«Астарот» Іво Брешан

Про угоду із Диволом написано чимало геніальних текстів — від «Фауста» Гете до «Доктора Фаустуса» Манна. Але практично жоден із них не розповідає про те, що ж стається потім, коли Диявол свою частину домовленостей виконує, і для другої сторони настає час розплати. Куди потрапляє душа, що Диявол із нею робить, яка, власне кажучи, йому з неї користь? Роман «Астарот» хорватського письменника Іво Брешана, переклад якого зовсім недавно вийшов у видавництві «Комора», саме тим вигідно вирізняється з-поміж «родичів» зі схожим сюжетом. Його історія починається зі смерті головного героя. З того моменту, коли демон Астарот (він же — Мефістофель, він же — Астарта, Лілітт, Сатана…) приходить по душу свого боржника, аби… ні, не забрати до пекла, а залишити в ньому. Бо пекло, каже демон, це і є цей світ. І в ньому боржник змушений довічно служити Сатані.

Центральний персонаж роману, Мартін Борас, — не геній і не прагне таким стати. Це простий, не дуже вдатний до роботи хлопчина з бідняцької сім’ї, який не має ні честолюбних мрій, ні особливих прагнень, ні конкретних планів на життя. Коли він сідає на потяг до Загреба з квитком на півдороги, без чіткої мети і виразних намірів, він ще не знає, як йому (не)пощастить із сусідом по купе, дивним чоловіком з різнокольоровими очима (привіт, Воланд!), який запропонує неймовірну угоду. Мартін йому не повірить, не сприйме всерйоз. Але таки підпише кров’ю дивний документ, таки дослухається порад нового знайомого…і проживе щасливе довге життя, маючи міцну сім’ю, чуттєві насолоди і багатство. Він чекатиме смерті і приходу Астарота по його душу спокійно і смиренно, навіть з якоюсь цікавістю. І дуже здивується, що смерті не буде. Бо пекло, каже Астарот, воно не в іншому світі, а тут, на землі. Тому на Мартіна чекають численні переселення з одного тіла в інше (іноді навіть в не живе), перетворення його душі на дух і участь у всіляких гидотних справах і інші малоприємні речі…

Історія поневірянь душі Мартіна Бораса тісно пов’язана з історією Хорватії і — ширше — світу. Фашистський режим в Хорватії, комуністичні «чистки», збройні протистояння, геноцид у Боснії — це все відбувалося не просто так і не без участі Астарота і Мартінової душі. Ідея того, що за всім злом, яке чиниться у світі, стоїть Диявол, — і втішна (бо це люди не самі доходять до такої жорстокості, це все зовнішня сила!), і жахаюча (бо насильство і кровопролиття триватимуть доти, доки це потрібно Астароту, тобто — вічно). Демон переконує Мартіна, що опиратися марно, бо всі події, весь плин речей мусять підкорятися певному задуму, долі, а нею й керує Астарот. Він може впливати на події,які відбуваються зараз, і на ті, що були колись, бо час для нього тече нелінійно. Демон всюди має своїх людей чи «сутностей» і сам є всюдисущим. А що Бог? — питає Мартін. Астарот переконує, що Бога нема. Як нема добра чи зла. Усе, що не діється, воно одночасно і на добро, і на зло.

Втім, душа Мартіна Бораса не втомлюється шукати і ловити бодай якісь проблиски того, що може свідчити про існування Бога. Не будучи ніколи особливо релігійним за першого життя, у своїх наступних вимірах існування він прагне відшукати якщо не самого Бога, світлу протилежність демонічній темряві, то бодай можливість його існування. І це одна із найцікавіших інтриг роману — чи знайде він Його? Чи світ справді був, є і буде вічно лише шахівницею, на якій Астарот розігрує найбожевільніші і найкривавіші партії?

Роман Іво Брешана цікавий, незалежно від того, в якій площині ви його читаєте. По-перше, це філософський текст, у якому можна знайти багато цікавих міркувань про природу зла і про різні соціальні явища і процеси.

«Астарот — це насправді демон політики. Тому кожен, хто береться до цієї роботи — немає значення, на якій посаді — йому підкоряється і йому торує шлях. І кожна політика, хай хоч якими полум’яними цілями вона себе не виправдовує, включно з вірою в Бога, — це щось сатанинське. Якщо правду кажуть, що людина — це політична істота, то немає такого кутка на землі, у який Сатана не запхав свого носа, і навіть церква не виняток».

Окей, може, вони не дуже оригінальні і не нові, але чіпляють на глибшому рівні і провокують на роздуми.

По-друге, читати «Астарота» можна як жахастик чи фентезі, зі своєю ієрархією демонічних істот, оригінальною концепцією потойбіччя і цікавою інтерпретацією того, як не-люди впливають на світ людей. Стежити на переселеннями душі Мартіна Бораса насправді виявилося дуже цікаво! 🙂 І, по-третє, «Астарот» також певною мірою історичний роман, завдяки якому я більше дізналася про історію Хорватії і про те, що відбувалося із цією країною у буремному ХХ столітті.

Словом, цей роман Іво Брешана я прочитала із задоволенням і не без «мурашок». Дякую видавництву «Комора» за таку можливість.

Іво Брешан

Оставить отзыв