«Не озирайся і мовчи» Макс Кідрук

Не читайте Кідрука, коли у вас багато термінової роботи — ваші дедлайни можуть полетіти шкереберть, бо ви не відлипнете від книжки, поки не перегорнете останню сторінку. Не читайте «Не озирайся і мовчи» перед сном — інакше у віконній шибі вам ввижатиметься мертва дівчинка (або розчавлений під колесами автомобіля борсук — дивлячись що більше вас вразило). Не читайте також, якщо бодай трохи боїтеся ліфтів, — інакше після цієї книги ви взагалі перестанете в них заходити.КС

Натомість якщо не встигаєте виконати якийсь читацький челлендж, то обов’язково заплануйте до нього роман Кідрука — ви просто не помітите, як подолаєте першу сотню сторінок, так динамічно він читається. І якщо ви перечитали усі книги Стівена Кінга і відчуваєте хронічну нестачу жахастиків на своїй книжковій полиці — теж беріться за «Не озирайся і мовчи»: табун мурашок гарантовано кілька разів промарширує туди-сюди по вашій спині і «улюблені» дитячі фобії нагадають про себе.

Звикла до Кідрукових технотрилерів,я спершу подумала, що Макс таки зрадив своїй натурі науковця і вдався до чистої містики. Двоє підлітків дізнаються секретний шлях, який відкриває з їхньої багатоповерхівки прохід у паралельний світ. У цьому світі вічне літо і вічний приємний захід сонця, там є ліс, гори, море і жодних інших людей. Щоб потрапити туди, треба всього лиш покататися на ліфті за певною схемою. І так, важливий момент: на п’ятому поверсі в кабіну ліфта зайде якась не зовсім жива істота. І тобі в жодному разі не можна озиратися на неї чи говорити.

Центральний персонаж усієї цієї історії, хлопчик-підліток Марк вирізняється серед однолітків тим, що справді любить учитися, читає розумні книжки і використовує науковий метод для пізнання дійсності. От тільки не все наука може йому пояснити: чому після двох смертей, свідком яких він випадково став, його починають сторонитися однолітки? чому його цькують і забивають до півсмерті? звідки ця ненависть і як йому слід було поводитися, щоб уникнути її? Крім особистих проблем, його непокоїть і той факт що наука — принаймні, відома йому — не допомагає прояснити природу цього загадкового світу «за ліфтом».

Його колега по пригодах і перша хранителька цього секрету Соня натомість аж ніяк не прагне знайти пояснення аномалії, що існує в їхній багатоповерхівці. Їй достатньо знати, що є місце, в якому вона може сховатися від того пекла, яке коїться в неї вдома. А звідки воно взялося і за якими принципами існує, дівчинку не обходить. І навіть дивні та моторошні речі, які час від часу трапляються у світі «за ліфтом», Соню не надто лякають. На відміну від свого товариша Марка, вона не прагне ані дослідити, ані пояснити цей світ, а розслідування, за яке береться хлопець, її просто дратує.

Відтак, маємо двох персонажів, один із яких втілює раціональне начало, а інший — ірраціональне. Якось симптоматично, що оцим науковим підходом до пізнання дійсності і раціональністю автор наділяє чоловічого персонажа, натомість жіночий, у кращих традиціях сексистських анекдотів, покладається не на факти, а на емоції, і вірить у надприродне. Хм, невже Кідрук став жертвою стереотипів? Звісно, він прописує бекґраунд персонажів, умови, в яких формувалися їхні характири, — і з цього цілком логічно виглядає, що Марк, якого дідусь постачав науково-популярною літературою, виріс отаким, а Соня, нікому-не-потрібна дівчинка, яку батько нещадно бив, а мама не звертала увагу, — отакою. Втім, поміняй автор ще на етапі початкового задуму статі персонажів, — і роман виглядав би значно цікавіше і свіжіше.

За що ж хочеться похвалити Макса Кідрука, так це за те, що він вдало уникнув ще одного літературного шаблону. Адже, погодьтеся, якщо хлопець і дівчина одного віку, які почуваються у зовнішньому світі аутсайдерами, опиняються в незвичайних умовах, то рано чи пізно зазвичай все закінчується поцілунком. Але у романі Кідрука — ні. Юнацьким коханням тут і не пахне. Від цього текст в очах пересічного читача, може, і дещо програє, але я, як читач вибагливий, висловлюю автору повагу за відмову від очевидних рішень.

Натомість Кідрук — і це додає йому схожості із Кінгом, майстром романів про дитячі психотравми — озвучує такі непрості теми, як насильство в сім’ї і у школі. І в цей момент проявляє себе як вправний майстер реалістичного жанру. Тут я маю на увазі не опис того, як людину лупцюють, біль-кров-рани, хоча це теж є, а те, як на подібні ситуації реагує суспільство в цілому і шкільна адміністрація зокрема. Кідрук пише про те, що в школі дитину можуть забити до півсмерті, і нікому нічого за це не буде, — і я вірю, що він не перебільшує, бо насправді так буває.

Читаючи роман, мені подобалося спостерігати, як автор, повертаючись до свого улюбленого наукового підходу,  поступово розставляє все по місцях і пояснює неочевидні речі. Втім, деякі питання таки залишаються без відповідей — і це нагода озвучити їх автору під час презентації (а завдяки масштабному туру 100містНОІМ таку можливість матимуть  фанати Кідрука чи не в кожному куточку України). Але, мушу сказати, що як емоційний читач, який співпереживає героям, я лишилася незадоволеною фіналом. Так, справедливість восторжествує. Але хеппі-енду не буде. (Макс, ти серйозно? Навіть Кінг собі нечасто таке дозволяє!).

Окрім загадок і таємниць, якими наповнений роман, мене мучило інше питання — такого, сказати б, літературознавчого штибу. Чи можна цей роман про двох підлітків і одну потворку з п’ятого поверху назвати підлітковим? Видавці, звісно, не назвуть: нецензурна лексика — це одразу «18+»! Але, гортаючи сторінки книжки, я внутрішнім зором весь час бачила цього 14-річного хлопчака (або дівчинку), який захоплено читає роман, гуглить найцікавіші наукові теорії, врубає Iron Maiden, намагається повторити описані у тексті експерименти  і просто-таки кайфує від тексту. Бо «Не озирайся і мовчи» — це роман, який не лише розважає і не просто лякає. Він зацікавлює — читати, досліджувати, шукати відповіді на запитання. Тому ви собі як хочте, а я своїй дитині,коли вона досягне віку персонажів, обов’язково його пораджу 😉

Оставить отзыв