«Дисклеймер: усі збіги випадкові» Рене Найт

Приємно і круто, коли читач впізнає себе у героях книги — це начебто ознака високої письменницької майстерності автора. Але зовсім не круто, коли ти читаєш трилер, і розумієш, що він не просто написаний «як про тебе» — він справді про тебе, без жодних «як». І попри зазначений на початку традиційний дисклеймер «усі персонажі вигадані, усі збіги випадкові», головна героїня списана з тебе, а сюжет — це скрупульозно задокументовані події багаторічної давності, про які ти воліла б назавжди забути і про які, крім тебе, не знає ніхто з нині живих. А кінцівка роману більше схожа на погрозу, аніж на просту сюжетну розв’язку.

Саме так і стається з героїнею роману Рене Найт Кетрін Рейвенскрофт. Отримавши поштою подарунок від невідомого відправника, роман «Ідеальний незнайомець», жінка з головою поринає у читання — і вже дуже скоро розуміє, що опинилася всередині кошмару. Бо ця книга відкриває найстрашнішу таємницю її минулого, яку Кетрін дуже довго берегла, а ще — виставляє жінку у дуже неприємному світлі.

І от її професійне і сімейне життя — життя успішної режисерки-документалістки, хорошої дружини і досить турботливої матері починає потроху сипатися. Бо чи можна вірити її правдивим фільмам, якщо виявляється, що вона стільки років брехала? І чи можна довіряти дружині, якщо маєш неспростовні докази її невірності? І як можна назвати гарною матір’ю ту, яка через власну недбалість ледь не втратила свого сина? Цими питаннями задаються усі, хто читає «Ідеального незнайомця», — а волею автора, книга потрапляє і до сина Кетрін, і до її чоловіка, і до колег.

Історія Кетрін — та, яку вона прагне забути — тісно пов’язана з історією одного подружжя. Ми спершу знаємо тільки те, що вони втратили свого сина в той день, коли сина Кетрін було врятовано. Але чи це достатній привід для того, щоб зненавидіти жінку і так вишукано помститися її через стільки років? Чому батько загиблого Джонатана готовий на все, щоб зруйнувати їй життя?

Правда відкривається читачам поступово, але оцей саспенс, який лоскоче читацьку уяву — не головна перевага книги. «Дисклеймер» — це розповідь про те, що речі, які ми вважаємо правдою, часто бувають лише частиною, фрагментом старанно відкадрованої реальності. Що правда часто залежить від кута зору і від того, які обставини, навмисно чи ні, ми лишаємо поза рамками. І що повна картинка іноді здатна повністю перевернути з ніг на голову. Не те, щоб це була дуже нова думка, але Рене Найт дуже переконливо показує, до яких страшних наслідків таке «кадрування» може призвести.

На межі між правдою і брехнею завжди виникає питання довіри. Навколо нього вибудовується один із найважливіших конфліктів цього роману. Кому ти повіриш швидше — людині, з якою прожив/пропрацював багато років чи незнайомій людині, яка написала переконливий роман — так, правдоподібний, але ця подібність ще не робить його достеменно правдивим? І навпаки — чи можна безболісно сприйняти той факт, що близька людина так легко повірила іншому і не хоче слухати тебе? «Дисклеймер» — це роман про оманливу близькість, якої насправді немає між найріднішими, і довіру, яку так легко втратити і майже неможливо повернути.

Іще ця книжка — про материнську любов. Любов непросту й непоказну, але щиру — коли мати з дитиною не завжди має контакт, але завжди готова віддати за неї життя. Любов віддану, але сліпу — таку, яка допомагає ліпити кумирів і мучеників, любов», яка кличе мститися і вбивати. Любов безумовну — коли матір не зовсім пам’ятає події останніх днів чи років і трохи плутається в реальності, але за будь-яких умов втішить, підтримає і попіклується про своє уже доросле дитя.

Взагалі «Дисклеймер» — у хорошому сенсі «жіночий» роман, бо зачіпає низку тем, важливих, болісних і актуальних для жінок у всьому світі. Одна з них — це віктимізація жертви, цей стан, коли жінка, над якою вчинено насильство, відмовляється заявляти про це, бо боїться, що їй доведеться виправдовуватися — не так глянула, не ту сукню одягнула, не туди пішла, сама «напросилася», сама призвела до такої розв’язки. Ця проблема існує і в найпрогресивніших суспільствах — і той факт, що вона озвучена в цьому романі, доводить це.

Але тим читачам, які шукають у книгах не рефлексію над суспільними чи особистими проблемами, а, власне, історію, важливо знати інше — цікава це книга чи ні? Що ж, як на мій смак, «Дисклеймер» — книга страшенно цікава 🙂 Її точно можна включати до списків «ТОП книг з різкими поворотами сюжету» чи «ТОП книг з несподіваним закінченням» — розв’язку тут передбачити дійсно складно, інтрига закручується, і навіть якщо ти досвідчений читач, спрогнозувати те, куди тебе приведе історія, вдасться хіба через раз.

Рене Найт

Оставить отзыв