«Оповідь служниці» Маргарет Етвуд

версія майбутнього, яку малює Маргарет Етвуд,зовсім не приваблює. Особливо,якщо ти жінка.
У псевдохристиянській диктатурі — Геліаді, країні, що постала на уламках Штатів після екологічної і демографічної катастрофи, суспільство поділено дуже жорстко на окремі категорії громадян, життя яких чітко регламентується наборами правил. Чоловіки рулять світом. І хоч серед ни є майже могутні Командори-керівники і ще могутніші Очі-шпигуни, є й ті, які мають менше свободи і більше обов’язків.

А от з жінками все погано.

Читати, писати, пити каву чи алкоголь, фарбуватися і вдягати модний одяг, володіти приватною власністю, працювати — усе це і багато іншого заборонено.Жінки мусять коритися чоловікам. Навіть найпривілейованіші, Дружини Командорів, часто мудрі і талановиті, мусять запхати куди подалі всі свої амбіції. А Служницям іще гірше. Формально — їх усі мають шанувати, адже ці жінки мають важливу місію- народжувати дітей Командорам. Фактично ж, вони — просто «двоногі лона», «матки на ніжках», своїм статусом завдячують лише тому, що зберегли фертильність. Завдяки цій фізіологічній обставині вони мусять жити у родинах Командорів, щомісяця проходити принизливу Церемонію, а якщо пощастить таки після якоїсь із них завагітніти, виносити і народити здорову дитину,то віддати її Дружині, адже офіційно матір’ю вважається вона. І ось від імені однієї з таких Служниць і написана ця книга.

Жорстка оповідь дуже пасує жорстокій реальності,про яку йдеться у романі. І якщо ви бачили неймовірно красиву і круту його екранізацію, то все одно беріться за книгу. Це якраз той випадок, коли фільм (точніше, серіал) не гірший і не кращий за неї, натомість вони чудово доповнюють одне одного. А стильне оформлення від Видавництво «КСД» дуже близьке зі стилістикою серіалу.
І ще. В «Оповіді Служниці» є маленький постскриптум, який описує ще одне майбутнє, пост-Гілеадське. І воно трохи розвіює оцю всю безнадію.

Оставить отзыв