«Гуляш із турула» Кшиштоф Варґа

Що ми знаємо про Угорщину? Хто бував у Мукачево й Ужгороді,бачив турулів і чув прізвище Ракоці. Хто цікавиться музикою, знає про «Сігет». І звісно, не лише гурманам відомий угорський гуляш. У своїй книзі польський журналіст угорського походження Кшиштоф Варґа лише побіжно згадує про острів, відомий грандіозним рок-фестом, показово ігнорує гуляш,лишаючи його для туристів,зате про турула,свого улюбленого міфічного птаха,покровителя Угорщини,якого не існує в природі, пише багато. Через цей міфологізм, через описи будапештських ресторанчиків і винарень, через складну топографію міста-на-Дунаї — Будапешта, через угорські фільми і музику, кулінарні вподобання і сцени протестів він намагається пояснити Угорщину, її менталітет, її душу.

Ностальгія і меланхолія — дві великі сили, які визначають життя угорців, а відтак, культуру й історію цієї країни. Серед слов’янських народів Східної Європи угорці, нащадки кочівників, почуваються чужими — їхні найближчі «родичі», естонці і фіни, надто далеко, а сусіди, Румунія, Словаччина і Сербія, несправедливо обікрали колись велику країну, відрізали найкращі її шматки. «Обшматована Угорщина — горе-край, ціла Угорщина — держава-рай» — скандують на демонстраціях  угорці і малюють на сувенірних мапах обриси тієї країни,якою вона була колись. Ця ностальгія відзивається у них фантомними болями, і міста й території, які колись були угорськими, вони вперто називають на угорський манер, ігноруючи нинішні назви.

Меланхолія ж найбільше своє вираження знайшла в одній із найвідоміших угорських пісень, «Szomorú Vasárnap»/Музику до неї написав піаніст Реже Шереш, а оригінальний угорський текст — Ласло Явор. В англійському варіанті вона відома як  «Gloomy Sunday», і переспівувало її багато відомих музикантів (Біллі Холлідей, наприклад). Але популярність ця композиція здобула тому, що під неї не одна сотня людей по всій Європі наклала на себе руки. [Українська Вікіпедія, правда, пише, що це все непідтверджені чутки, але Варґа в книзі запевняє, що про таку епідемію самогубств,натхненну творінням двох угорців, отруйнішим, ніж ціаністий калій, багато писали газети]

Ось вона угорською

А ось вона ж англійською в стилі готік-метал:)

 

Як вирозумієте, переспівів цієї пісні було справді дуже багато — Вікі нараховує більше 60 більше ніж 5ма мовами у десятках різних стилів.

І отак з усім. Маю на увазі, що Кшиштоф Варґа, окрім власного бачення і висновків щодо угорської ментальності, подає у книзі стільки невідомих (принаймні, мені) і цікавих фактів, що читання одного розділу може супроводжуватися кількагодинним гуглінням, адже хочеться більше дізатися або й на власні очі побачити те, про що він пише.

З «Гуляшу із турула» я, наприклад,дізналася про:

найзворушливіший у своїй простоті і непафосності пам’ятник угорським жертвам Голокосту авторства Імре Варґи, який виглядає отак:

На металевих листочках плакучої верби вигравірувані імена і дати життя загиблих під час Голокосту.І коли вітер шелестить ними, вони видають ніжний передзвін.

про Соборпарк — комуністичний скансен, музей під відкритим небом, куди звезли радянські пам’ятники. Там, наприклад, є ноги Сталіна і достобіса різних монументальних соцреалістичних скульптур;

про угорський «викинь-мотлох-з-життя» звичай, який називається «ломтолоніташ». У певні визначені дні люди можуть виставити перед будинком всі речі, яких би вони хотіли позбутися, а інші шукають між цим щось потрібне для себе. Хороший метод позбутися непотребу.

— про те,що в угорців є свій Юрій Канигін (хто не в курсі — автор «Шляху аріїв»), Еріх фон Денікен, який веде родовід угорців від шумерів і недвозначно натякає, що й прабатько Адам був угорцем

і багато-багато іншого цікавого.

Через таку «густину»тексту і відсутність діалогів невеличка книжечка на 170 сторінок читається досить довго. Але це процес необтяжливий і майже приємний.Чому «майже»? Ну бо в 2010 році, коли вийшла книга, видавництво «Темпора», вочевидь, ще не дуже переймалося якістю видання. Тому тут є і незадруковані сторінки з пропущеним текстом, і численні одруківки. Цікаво, що у вихідних даних таки зазначений коректор, але над версткою він очевидно не працював.

Поза тим, переконана, що читати цю книжку варто. Треба ж знати, чим живуть сусіди;) І після прочитання мені дуже захотілося з’їздити в Угорщину і побачити, як там усе зараз.

Кшиштоф Варґа

Оставить отзыв