«Львів. Смаколики. Різдво»

Солодкі пампухи і кутя з медом, гори пляцків і запашний узвар… А ще ароматна кава й глінтвейн, натовп колядників і дива, які чекають на тебе за рогом кожної кам’яниці. Приблизно так Різдво у Львові уявляють численні туристи, які на свята запруджують місто у прагненні різдвяної магії. Але не все так просто, доводять авторки, які написали тексти до цієї збірки. Бо хоч  у їхніх текстах є і традиційні ласощі, і колядки, і вертепи, і навіть дива, але щоб віднайти їх, героям доводиться добряче постаратися.

Отож, коротко — про кожне оповідання.

Дара Корній  в оповіданні «Моє сонцесяйне Різдво» пригадує бачені у дитинстві прадавні волинські традиції і магічні народні ритуали, якими супроводжувалися передсвяткові приготування, — саме про них нагадують уже дорослій оповідачці радісні львівські колядники. Вийшло дуже душевно і пізнавально.

Магія і зміни – це не завжди щось добре і хороше, нагадала у своїй «Різдвяній фантасмагорії» Вікторія Гранецька і «перетворила» львів’ян на тварин. Анна Хома розповіла про інші перетворення – ті, які кидають з вершини на дно і які дають сили виборсатися назад. А також про те, що різдвяна метушня може стати надто обтяжливою, якщо доводиться зустрічати свято на самоті. Натомість героїня оповідання Наталі Лапіної сама-одна приїздить до Львова саме на Різдво,аби оговтатися після важкої втрати – і,можливо, знайти нове щастя.

Любов Долик, розповідаючи «пластунську» історію кохання з сумним фіналом, який написала війна, поміж іншим, відкриває секрет приготування незвичайних тістечок, що називаються «бузькові гнізда». Але, якщо відкинути кулінарну складову, її оповідання настільки пронизливе і правдоподібне, що викликає сльози.

Романтичну оповідь під каву у «Вірменці» дарує Алла Рогашко. Світлана Горбань розписує жахи цивільного шлюбу і натякає магію примирення. Тетяна Белімова розповідає, як всього одна хвилина і кілька курйозних збігів можуть привести людину до чогось несподівано хорошого і щирого.

…Самотня стара жінка зустрічає своє шістдесяте Різдво і гріється теплими спогадами минулого в оповіданні Анастасії Нікуліної. Потроху її серце теплішає – аж настільки, щоб пустити у свій дім і свою душу нечужу людину і розділити з нею магію святкової ночі. А Ніка Нікалео своїм оповіданням мовби віддає останню шану головній хранительці різдвяних традицій, з якою пов’язані найсонячніше спомини дитинства, — бабусі.

Словом, усе виявилося не настільки приторно-солодко, як очікувалося, і це добре. Багато ностальгії,жменька давніх традицій і Львів як свято, яке ти або привозиш з собою, або воно з тобою трапиться, але не обов’язково. Як на мене, трохи замало магії. Але якщо вам хочеться усього вкупі — і Львова, і смакоти, і чудес — то раджу оповідання Анастасії Нікуліної,от воно поцілило просто в яблучко!

Оставить отзыв