«На реальних подіях» Дельфін де Віган

Одразу мушу застерегти любителів трилерів: якщо ви звикли до того, що інтрига в книзі закручується одразу, а сюжет кожні 20 сторінок робить розворот на 180 градусів, то ви, певно, не беріться за цей роман — усе наймоторошніше у ньому починається і розвивається лише в останній третині, до якої ви ризикуєте не дочитати, знудившись початком. Краще, мабуть, подивіться екранізацію, яка вийшла минулого року — з Романом Поланскі в якості режисера і головною голлівудською відьмою Евою Грін в одній із головних ролей. А от якщо після цього вам стане цікаво, як так воно все склалося, якщо захочеться побачити психологічну «підкладку» цієї історії — тоді читайте роман. Бо Дельфін де Віган дуже ретельно і послідовно пояснює передумови усього, що сталося, і майже покроково описує зовнішні і внутрішні зміни у стосунках двох людей, які закінчилися дуже травматично.

Героїня-оповідачка цієї історії — письменниця Дельфін, яка саме оговтується від резонансу, спричиненого своїм останнім романом: довгі черги за автографами, багато щирих слів вдячності і підтримки й гидкі анонімки, які час від часу приносять з поштою їй додому. Після чергової виснажливої зустрічі з читачами Дельфін спонтанно потрапляє на вечірку, на якій знайомиться із жінкою, Л. Нова знайома бездоганно виглядає, має ідеальне самовладання — риси, яких не вистачає і самій Дельфін. А ще Л. проникливо розпитує про життя і творчість письменниці, озвучує влучні спостереження і доречні зауваження — і якось так непомітно стає подругою намбер ван.

Здавалося б, Дельфін могла б тільки тішитися появі такої уважної, турботливої і чутливої приятельки у своєму житті. Одна увага Л. стає все нав’язливою, турбота — все задушливішою, а до цього додається пресінг щодо творчості (у Л. є тверде переконання, якою саме має бути майбутня книжка письменниці, і це переконання вона дедалі настирливіше доносить). У якийсь момент дружба перетвориться на нездорову залежність, а письменництво породить нові фобії і манії. Наприкінці буде дуже млосно, моторошно і ірреально, але що саме — я вам не розкажу, аби не псувати задоволення від читання 🙂

Насправді «На реальних подіях» важко назвати класичним трилером — у ньому є дещо інше і дещо більше:

історія успіху, точніше — темна її сторона. Успіх який спершу запаморочує, а потім  стає тягарем. Бо коли ти написала книжку-сенсацію, сміливу і живу, то запитання, яке звучить щоразу — «Що ви можете написати після цього?», викликає спершу легку паніку (а що як після цього уже нічого достойного не напишеш?), а потім і страх чистого аркуша, неспроможність зліпити докупи три слова.

розлоге есе про природу літературної творчості й очікування читачів. Що повинно лежати в її основі — чистий художній вимисел чи абсолютна правда? Наскільки вона має бути оголеною, ця правда? Чи можлива неточність у деталях, чи автор не має права ошукати читача навіть у дрібницях? Комусь узагалі цікавий повністю вигаданий сюжет чи всі чекають, аби письменник вивернув перед ними найпотаємніші куточки своєї душі і писав, власне кажучи, свою історію. Роздумам і дискусіям на цю тему приділено чимало увагу у тексті. І якщо мені, у силу профдеформації, це було досить цікаво читати, то тим читачам, які не надто переймаються усіма цими письменницькими процесами, може стати нудно.

психологічний роман, в якому по молекулах розбирають стосунки, зав’язані на маніпуляціях, залежностях і газлайтингу

— і врешті трилер, розв’язка якого настільки збентежує, що ти уже — як і сама героїня-оповідачка — не до кінця розумієш, де тут правда, а де брехня. І врешті почуваєшся як особа, над якою сама письменниця провела експеримент з метою перевірити, чи те, що на позір побудоване на реальних подіях і видається на 100 % правдивим чи правдоподібним, може виявитися чистісінькою вигадкою.

Ось такі мені вдалося помітити основні складові роману. І кожна з них може бути як плюсом книги, так і її мінусом — залежно від вподобань читача.

І ще трішки про плюси-мінуси видання. До перших однозначно належить дизайн обкладинки — він приваблює, вражає, спонукає зазирнути під палітурку. До других — робота перекладача-редактора, яка явно не задалася. Бо хоч перекладали з мови оригіналу, та з українською мовою перекдадач, очевидно, не вельми дружить — інакше як пояснити кальковане з російської слово-паразит «походити», вжите у значенні «бути схожим», «скидатися»? Вперше зустрівши його у тексті, я здивувалася, вдруге — роздратувалася, а втретє — мені хотілося побити по руках редактора і коректора, які цю помилку не помітили і не виправили. Дуже прикро натрапляти на такі речі у книгах видавництва, яке люблю і поважаю.

І ще маленький постскриптум. Сюжетно «На реальних подіях» є таким собі продовженням роману Дельфін де Віган «Ніщо не заперечить ночі».  Тому якщо вас зацікавила одна із цих книг, то раджу одразу купувати і другу й читати їх у парі — тоді перед вами складеться повна історія.

______

Дякую видавництву «Vivat» за можливість познайомитися з цією книгою.

Дельфін де Віган

 

Отклики

Оставить отзыв