«Діаболік» С.Дж.Кінкейд

 Діаболіки — не люди. Це машини знищення, штучно вирощені для захисту Вельможних Панів. Задля безпеки свого господаря Діаболік без вагань уб’є кожного, хто становить небезпеку. Міцні, м’язисті і надзвичайно сильні, ці істоти фізіологічно зовсім такі ж, як і люди, окрім однієї деталі — у них нема сльозових проток, тому вони не можуть плакати. Але чи можуть Діаболіки сміятися, радіти, бачити красу, бентежитися? Чи здатні вони бути відданими ще комусь, окрім господаря? Чи можуть вони…закохатися?

Світ, у якому відбуваються події цього роману, виглядає як Римська імперія періоду занепаду, але у посткосмічну добу. У цьому суспільстві, розпорошеному по різних галактиках, планетах, супутниках і міжзоряних кораблях, релігія на офіційному рівні замінила науку, місце Бога заступив Живий Космос, а влада зосереджена в руках Імператора. Суспільство жорстко ієрархізоване. Є Вельмишановне Панство — сенатори, які приймають рішення щодо важливих питань життя Імперії, та їхні рідні. Вони живуть на штучних супутниках і кораблях і лише їм доступні високі технології, зокрема різноманітні боти (медичні, безпекові чи б’юті-боти) та право користуватися космічними кораблями. Є Ексцеси — жителі планет, вони підпорядковуються певним сенаторським кланам і сплачують податки в обмін на захист, який їм забезпечує імперія. А ще є різноманітні гуманоїдні штучно створені істоти, це не тільки Діаболіки, але й Служниці. В Імперії існує категорична заборона на розвиток знань і впровадження освіти. І з оцього протистояння між добровільним релігійним невіглаством та прагненням знань розгоряється увесь конфлікт.

Діаболік на ім’я Немезида (богиня помсти, так!) куплена Сенатором фон Імпірінс для захисту його доньки Сайдонії. Між дівчатами — не без допомоги спецільних технологій — зароджується глибокий зв’язок. Зрештою він стає чимось сильнішим, аніж просто відданістю — дружбою? любов’ю? Втрата однієї з них для другої обернеться невимовним болем, і обидві це знають. На лихо, Імпірінс — сенатор хоч і поважний, але й опальний. В якийсь момент він потрапляє у немилість до Імператора і той вимагає, аби Сайдонію відправили до Хризантеміума, столиці Імперії. Ким вона стане — заручницею чи жертвою — не відомо. Але така поїздка однозначно небезпечна, тому Імпірінси вирішують відправити замість неї Немезиду (так, в цьому суспільстві нема проблем в тому, щоб змінити зовнішність — її міняють щодня).

Але це також серйозний ризик. По-перше, якщо Діаболік видає себе не просто за людину, а ще й за Вельмишановну Пані — це щось на кшталт святотацтва. І за це карають. Боляче. По-друге, за якийсь час перед цими подіями Імператор наказав знищити усіх Діаболіків — бо в прагненні захистити свого господаря можуть повбивати всіх навколо. Тож саме існування Немезиди — це вже непослух, і за це теж карають. Боляче.

І от Немезида, усвідомлюючи все це, вирушає у столицю. Намагається поводитися як людина, виявляти реакції, які очікують від людей. А головне — намагається вижити у цьому зміїному кублі, де ніхто нікому не довіряє, де царюють жорсткокість і розпуста, де кожен під виглядом коштовностей ховає зброю і багато хто знається на отрутах,  а сам Імператор зумів посісти трон після того, як убив майже всю свою рідню.

Жадоба влади, небачена жорстокість, придворні інтриги, ревнощі і підступність, вірність і зрада, бунтарство і заборонене кохання, неочікувані любовні трикутники і складний багатокутник дипломатії… А в комплекті до усіх цих пристрастей іде ще й жменька моральних дилем: чи можна монополізувати усі технічні досягнення минулих епох і водночас заборонити прогрес; чи можна гуманоїдних, вирощених в лабораторії істот вважати рівними людям чи їхня дискримінація — природна і логічна річ; чи можна виправдати убивство вищою метою — і так далі.

З цього всього вийшов динамічний і цікавий фантастичний Young Adult-роман, який порівнюють із «Голодними іграми». Як на мене, вони схожі  в окремих акцентах і деталях, та ще в тому, що і там, і там у центрі історії — виживання і кохання. Але світ «Діаболіка» дещо складніше сконструйований, тому у ньому розібратися трохи важче. А Немезида, на відміну від Катніс, котра безумовно є позитивним персонажем і героїнею в усіх сенсах, мусить доводити своє право на героїзм, на самопожертву, загалом на все притаманне людям.

До слова, у «Діаболіка» є продовження. Називається «Імператриця». Сподіваюся, видавництво «Book Chef» видасть і його. А заодно, сподіваюся, що при цьому виявить більшу редакторську і коректорську ретельність. Бо русизми і технічні помилки трапляються досить часто і дуже засмучують. Хоча, зізнаюся, читалося так цікаво, що відкласти книжку через помилки не хотілося. Але краще б їх не було 🙂

Звісно, я не експерт у жанрі наукової фантастики, тому моя думка буде дуже суб’єктивною, але, як на мене, «Діаболік» — книжка, однозначно варта уваги 🙂

Дякую видавництву «Book Chef» за можливість її прочитати.

авторка книжки С.Дж.Кінкейд

 

Оставить отзыв