«Лотта та її «катастрофи». Скрізь повно кроликів!» Аліс Пантермюллер, Даніела Коль

Шалено кумедна, написана у форматі щоденника книжка про життя, пригоди і катастрофи п’ятикласниці Лотти за участю її найліпшої подруги Шайєн, блок-флейти і двох сотень кролів. 

Історія розпочинається з того дня, коли Лотта йде до п’ятого класу. Дівчинка переповнена ентузіазмом і хорошими передчуттями — ще б пак, адже вона ходитиме до нової школи, та ще й в один клас зі своєю найліпшою подругою Шайєн. Але з першого ж дня все іде не так: нова вчителька з небезпечно смішним ім’ям пані Какало (з наголосом на другий склад, щоб ви й не сумнівалися 🙂 виявляється суворою дамочкою, увагу, любов і популярність усього класу завойовує фіфа і багатійка Береніка (для Лотти — Бараниця :), сімейне святування першого шкільного дня перетворюється на велику катастрофу, а в довершення всього мама дарує їй індійську блок-флейту (при тому, що Лотта — найбездарніша блок-флейтистка на світі!).

Лотта ж мріє про домашню тваринку — песика, наприклад, чи маленьку овечечку. Батьки натомість кивають головою на Купу — черепаху, яка живе у них вдома і більшість часу прикидається або мертвою, або каменем, через який Лотта без кінця перечіпляється. Аргументів про те, що від такої пасивної і глибоко інтровертної тваринки радості мало, слухати не хочуть (вони, чесно кажучи, взагалі не прислухаються до бажань та інтересів своєї дитини). Отож у Лотти є два важливих завдання: десь роздобути тваринку або заробити гроші на неї та позбутися клятої флейти.

Натомість у Шайєн є зо двісті кроликів, але ділитися вона не хоче — така-от подружка. Зате охоче приєднується до Лоттиних авантюр і пригод й навіть спонсорує деякі. Більшість із них закінчуються катастрофічно, але дуже смішно. І навіть з кроликами вдається розібратися, хоча й не в той спосіб, у який хотілося б (ні, їх не з’їдять!), але позбутися блок-флейти — ну ніяк!

Здавалося б, мила невибаглива історія. Чим же вона може привабити читача? Класнючим поєднанням тексту із кумедними малюночками, написами і смайлами! Адже «Лотта…» — це приклад модного серед ранньопідліткового чтива поєднання щоденника і скетчбука, для якого текст створила письменниця Аліс Пантермюллер, а візуальну частину — художниця Даніела Коль. Мальована історія настільки чудово доповнює писану, що годі уявити їх окремо (більше того, припускаю, що без ілюстрацій книжка втратить добрячу частину своєї кумедності).

Так, малюнків на сторінках цієї книги не менше, аніж тексту. А подекуди й більше. І в цьому — основна її принада. Бо ж усі ми знаємо, як нелегко зацікавити середньостатистичного десятирічного читача/читачку книжкою без малюнків. А от «Лотта…» викликає захоплений блиск в очах. І не встигає дитина оговтатися, як уже хоп! — і «проковтнула» півкнижки, вдосталь нареготавшись. Таке легке і приємне читання викликає бажання читати ще і ще. На щастя, «Скрізь повно кроликів» — це лише перша книжка із серії «Лотта та її «катастрофи» (іще дві вже вийшло в українському перекладі, четверта з’явиться незабаром).

З точки зору дорослого читача, маю сказати, що ця книга не така вже й безтурботна, як здається на перший погляд. Зважаючи на напів-коміксовий характери оповіді і пунктирно позначених персонажів, ми не дуже багато про них дізнаємося, але можемо помітити певні важливі проблеми. Це і стосунки між старшими-молодшими сиблінгами (Шайєн і її молодша сестра Шанель vs Лотта і її молодші брати-близнюки), які можуть бути як «співучасниками», так і непримиренними ворогами. Це і відсутність зв’язку і порозуміння батьків і дітей (тато Лотти вічно невдоволений і більше переймається своєю роботою, мама — трохи неземне аювердичне створіння, яке тринькає гроші у телекрамницях, а в мами Шайєн взагалі усі ознаки депресії). Це і надмірні обмеження vs вседозволеність. Коротше, є над чим подумати. Цікаво, чи в наступних книгах серії ці проблеми розкриваються трохи більше і чи розвиваються персонажі.

І останнє. Поліграфічне виконання книжки (приємна на дотик палітурка з заокругленими кутами, цупкий «скетчбуковий» папір, яскраве ляссе) таке чудове, що робить «Лотту…» дуже бажаною книжкою — її хочеться тримати в руках, гортати і, звісно, фотографувати для Інстаграмчика 🙂 А в наш час це дуже навіть переконливий аргумент 😉

 

Оставить отзыв