«У полоні болю» Алевтіна Шавлач

Чи може така коротенька, всього на 160 сторінок, історія примусити читача заціпеніти від жаху, як уміє це зробити кожен порядний трилер? Звісно, у літературі не розмір (об’єм) має значення, а насамперед майстерність автора. Тим цікавіше було оцінити книжку Алевтіни Шавлач, яка для авторки стала дебютною. Письменниця обіцяла жорстке чтиво, без квіточок і пацьорків. І мушу сказати, що текст дійсно переплюнув всі очікування: кривавішого українського тексту , у якому була б така висока концентрація страху і болю на сторінках, мені ще читати не доводилося.

Про автора. Алевтіна Шавлач — молода письменниця з дуже різностороннім професійним досвідом. Вона і фінанси вивчала, і з дітками працювала, була фотографом, ретушером, графічним дизайнером, сценаристом, контент-менеджером і навіть танцівницею. Зараз працює ілюстраторкою та цифровою художницею у сфері розробки ігор. А за однією з освіт Алевтіна — клінічний психолог. І  фахові знання знайшли безпосереднє застосування у першій письменницькій спробі авторки.

Про сюжет. Оповідь ведеться від імені жінки, яка приймає пропозицію роботи у впливовій Корпорації дуже закритого типу і приїздить у не менш закритий житловий комплекс, де мешкають працівники цієї Корпорації. У перший же день вона почувається зле і потрапляє під опіку дуже приємного, ввічливого і вродливого лікаря. Він запрошує гостю до свого кабінету — і з цього дня її життя стає суцільним пеклом. Лагідна опіка перетворюється на принизливий полон. Мучитель вигадливо поєднує фізичні і моральні знущання — рівно настільки, аби зламати, але не покалічити чи убити, морить голодом, відрізає будь-яку можливість зв’язку із зовнішнім світом, створює для полонянки нову, зручну для нього ідентичність (навіть ім’я дає нове — Кайя, так ми і називатимемо її теж). А ще робить її божевільною в очах оточуючих. І — як гадаєте, кому вони повірять більше: людині, яка прожила із ними багато років, заробила чималий авторитет своєю високопрофесійністю і співчутливістю, чарівними манерами (і про вроду не забувайте!), чи приблуді, яку ніхто не знає (бо все закрутилося так швидко, що вона навіть не втигла зареєструватися після прибуття), яка поводиться як шалена істеричка і висуває звинувачення, що звучать геть абсурдно?

Чому під личиною чарівного принца ховається жорстокий маніяк, який бавиться у Пігмаліона, тільки в дуже збочений спосіб? Як йому вдається так добре приховувати свою сутність? Чи вдасться полонянці втекти, чи він її підкорить повністю, чи, може, вона захоче лишитися у цьому полоні болю із власної волі? І невже ніхто не захоче її врятувати? Усі ці питання страшенно інтригують і підганяють якнайшвидше прочитати книгу. Адже, як і з кожним порядним трилером, з цією історією аж до самого кінця не можна вгадати, куди вона поверне і чим завершиться.

Про враження. «У полоні болю» — це охудожнений путівник по різних видах психологічного і фізичного аб’юзу, від лайки і побоїв до потужного газлайтингу. Описуючи ситуації, які ілюструють ці види, авторка подекуди не цурається професійної лексики (що з вуст героїні виглядає трішки дивно, а для читача і незвично — не часто, читаючи трилер, доводиться гуглити значення того чи іншого терміна). Але крім того, що ця історія ошелешує і тримає в напруженні , вона знайомить із різними девіаціями поведінки, які трапляються у житті, і потенційно може допомогти читачці чи читачу у майбутньому розпізнати і уникнути їх. Є тут і про стокгольмський синдром, і про дитячі травми, на благодатному грунті яких буйно розростаються численні збочення… І все це не озвучується безпосередньо, прямим текстом, а ілюструється поведінкою персонажів.

Повість-трилер Алевтіни Шавлач спонукає глибше замислитися про те, як убезпечити себе від насильства. Скажімо, ситуація, яку змальовує авторка на початку, — коли, здавалося б, з усіх боків нормальна і навіть симпатична людина робить з тобою абсолютно ненормальну і дику річ і ти спершу впадаєш в ступор і не знаєш, як реагувати, думаєш — може, я не так зрозуміла, може, я сама в чомусь винна, шукаєш виправдання одним словом… Я думаю, втрапивши в таку ситуацію (не-дай-Боже), кожен із нас почувався б і поводився би так само, як і головна героїня. Своїм текстом письменниця показує, що буває, якщо недооцінити небезпеку, засумніватися у тому, що відчуваєш, відсунути інстинкт самозбереження на другий план. Відчуваєш, що щось не так — кричи, втікай, клич на допомогу. А з’ясувати, чи не сталося непорозуміння, завжди зможеш потім. Якщо лишишся живою.

Ця книга нагадала мені фон-трієрівський «Догвіль»: мінімум декорацій,ніяких деталей, місце дії позначене лише штрихами. У центрі — люди, їхня поведінка. І насилля над жінкою. «У полоні болю» теж не містить ніяких зайвих описів чи додаткових даних. Ми не дізнаємося, що це за така дивна Корпорація, у чому полягає її вплив, як саме влаштоване життя у житловому комплексі, де відбувається основна дія. Ми не дізнаємося, звідки приїхала полонянка-Кайя, майже нічого не знатимемо про її минуле, про те, чому її ніхто не шукав і чому вона сама не мала з ким зв’язатися, не намагалася нікому передати вісточку. Мабуть, ці обставини дійсно зайві. Авторка хотіла розказати історію про силу болю і страху — і вона це зробила, переконлива й ефектно.

Насамкінець мушу сказати, що це справді жорстка і кривава повість. Тим, у кого слабкі нерви і — особливо — вагітним я б не радила читати. Але кров і сцени насилля — це не порожня обгортка. І те, що під нею, варте того, аби ознайомитися з дебютним твором Алевтіни Шавлач.

Читати з… міцною чорною кавою без цукру і міцними нервами.

Алевтіна Шавлач

Оставить отзыв