«Бузкові дівчата» Марта Холл Келлі

Ця книга — історія трьох жінок, чиї долі у приємний і не дуже спосіб переплела Друга світова війна. Ця книга — про велику людяність і страшні злочини проти неї. Ця книга про реальні воєнні трагедії й справжні подвиги, але авторка наполягає, що усе це — персонажі, події, обставини — лише плід її уяви, в реальності їх не існувало, і будь-який збіг з персонами реальними чи мертвими — випадковий.

Про авторку. Американська письменниця Марта Холл Келлі багато років працювала копірайтером у сфері реклами, аж поки одного разу їй до рук не потрапив журнал «Victoria Magazine» зі статею про акторку і філантропку Кароліну Феррідей та її садибу, уквітчану бузком. Із зацікавлення цією жінкою і виріс згодом роман «Бузкові дівчата». До речі, це дебютна художня книга письменниці і, як сама вона зазначає на своєму сайті, ця книга досі її не відпустила. Про те, чим надихалася авторка, як проводила дослідження для написання книги, про історичних прототипів її персонажів можна почитати на цьому ж сайті — http://www.marthahallkelly.com .

Про сюжет. Оповідь у цьому романі ведеться від імені трьох жінок. Перша — американка Кароліна Феррідей, в минулому — бродвейська акторка, а нині волонтерка-працівниця Фонду допомоги французьким дітям у консульстві Франції в Нью-Йорку. За свою роботу вона не отримує платню, зате часто користується власними активами (аж до того, що продає фамільне срібло, яким давно не користуються, чи перешиває на дитячі сукенки і кофтинки свої шовкові сукні), аби збирати французьким сиротам «втішні посилки». Друга — полька Кася, молода дівчина з Любліна, яка з початком війни долучається до молодіжного підпілля (бо це єдина можливість спілкуватися з однолітками) і одного разу так невдало виконує завдання, що разом з мамою і сестрою потрапляє під арешт, а звідти — прямісінько в концтабір Равенсбрюк, «Жіноче пекло», де над жінками не лише знущаються, а й проводять медичні експерименти. Третя — німкеня Герта Оберхойзер, яка мріє бути хірургом. І хоч їй — одній з небагатьох дівчат — вдалося отримати медичну освіту, та в нацистській німеччині жінка не може практикувати хірургію. Все ж Герті вдається наблизитися до своєї мрії — її запрошують бути лікаркою у «перевиховному таборі» Равенсбрюк.

Історія розповідається у хронологічному порядку, а оповідачки чергуються і часто в найцікавіших місцях обривають свою розповідь, поступаючись місцем своїй наступниці. Тому цікаво й тривожно спостерігати, як Кароліна зустрічає звістку про окупацію Франції, як намагається з Америки допомагати країні, у якій живуть люди, які їй небайдужі. Як Герта облаштовується на новому робочому місці і вагається: чи варта її мрія того, щоб змиритися з речами, якими їй доводиться займатися в таборі. Як Кася і її рідні виживають у Равенсбрюку і стають Кроликами — піддослідними докторки Оберхойзер. Як ті, хто вижили у таборі, живуть після всього цього жахіття. Як Кароліна прагне допомагати полькам — Кроликам з Равенсбрюка, які й через 18 років після закінчення війни мучаться від наслідків експериментів. Як долі трьох жінок закручуються в усе тісніший клубок…

Про враження. Дивно, що авторка окремим рядком у виданні винесла дисклеймер: усі персонажі вигадані, будь-який збір з реальними особами, живими чи мертвими, випадковий, — зважаючи на те, що мінімум дві особи, чиї імена і основні біографічні факти збігаються з героїнями роману, таки існували. Це американська філантропка Кароліна Феррідей

та німецька лікарка-експериментаторка Герта Оберхойзер

 

P/J 9

Натомість Кася Баковська, очевидно, таки повністю вигаданий, збірний образ Кроликів з Равенсбрюка — 72 полячок, які постраждали, але вижили після табірних медичних експериментів.

Тут «Кролики» зі своєю «хресною» — Кароліною

Звісно, в усьому, що стосується слів, думок і мотивацій героїнь, навіть тих,котрі мають реальних прототипів, «Бузкові дівчата» — це абсолютно художній твір. Емоційний, яскравий, насичений, місцями — дуже сумний, місцями — шалено надихаючий. У цьому романі є багато про стосунки батьків та дітей, про тугу за втраченими рідними і почутя провини, про неможливість забути і пробачити (комусь і собі), про материнство і жертовність. Про жертовність тут особливо багато: чим ти готова пожертвувати заради кохання? А заради того, щоб твій коханий був щасливий? А заради дитини і материнського щастя? А заради можливості самореалізуватися в обраній професії? А заради свободи? А заради життя? Кожну з героїнь життя час від часу ставить перед терезами, на шальках яких лежать важливі для неї речі, і каже: вибирай. І як би сторонні не сприйняли твій вибір — підбадьорливо, з розумінням чи з осудом — ти в будь-якому разі щось втрачаєш.

Цю книгу читати цікаво ще й тому, що крім важливих тем, які більшою чи меншою мірою розвиваються в романі, тут ще й багато яскравих епізодів і промовистих детальок, які дають уявлення про воєнне, табірне та повоєнне життя. Деякі з них не можу не процитувати.

Ось, наприклад, Кароліна розповідає про атмосферу у Нью-Йорку, коли Америка вступила у війну.

«Одного дня органістка Мері Лі Рід, яка зголосилася добровільно працювати на вокзалі під час своєї відпустки, влаштувала там енергійне і натхненне виконання американського гімну «Строкато-зоряне знамено». Всі пасажири в головному залі завмерли, притиснувши руки до своїх сердець і слухаючи гімн, у результаті багато хто запізнився на свій поїзд. Тому начальник станції попрохав Мері більше цього не робити, і таким чином Мері Лі Рід стала єдиною органісткою в історії Нью-Йорка, якій заборонили виконання державного гімну Сполучених Штатів».

Чи Кася розказує про старого електрика-німця, якого дуже любили дівчата у таборі і тішилися його приходу. Електрик завжди, поки працював, красивим голосом співав. Але важливо не те, як, а те, ЩО він співав:

«Співав по-французьки. І співав він не просто пісні. А власні пісні, складені із газетних заголовків останніх днів. Так, ми мали певне уявлення про військові дії, бо чули глухі вибухи бомб десь далеко на півдні. Але гер Фенстермахер — з великим ризиком для себе — приносив нам подарунки, дорожчі за золото. Він приносив нам звістку надії. Німецькою «фенстермахер» означає «віконний майстер», і цей старий електрик став нашим вікном у світ».

Тож якщо ви вагаєтеся, читати чи ні — то візьму на себе сміливість порадити: «Читайте!»:) Це не буде втраченим часом. Книжка однозначно лишить по собі багато думок і особливий післясмак.

Про видання. Симпатичне оформлення, зручне ляссе, але капець як багато граматичних помилок, русизмів і просто одруківок. З найпоширеніших — кличний відмінок від імені «Поль» чомусь у книзі виглядає як «Поле», а не «Полю»… До речІ, прізвище редактора у виданні не зазначено. Може, його тут просто не було?…

Читати з… кавою і «творогом» з варенням.

 

Марта Холл Келлі

Оставить отзыв