«Леля з будиночка на дереві» Юля Лящинська

Ця яскрава і  літня книжечка, що потрапила до Довгого списку Barabook’и, як несподівано для мене виявилося, у дуже симпатичний і цікавий спосіб розповідає дітям про проблеми, пов’язані з…приватною власністю і приватизацією нерухомості 🙂 Але не поспішайте здивовано знизувати плечима, роздратовано закочувати очі (ну так, нудні дорослі проблеми пробралися і до дитячих книжок!) і не втрачайте інтерес до неї. Адже «Леля з будиночка на дереві» — це книжка про доброту, відважність, винахідливість і допитливість маленької дівчинки, яка допомогла побороти лихі наміри сусідів і дурнувату бюрократію.

Про авторку. І тут я з приємністю виявила, що Юля Лящинська народилася у той же день, що і я — 16 липня, але на кілька років раніше 🙂 Дитинство її минуло у містечку Добротвір на Львівщині. За фахом Юля журналістка, але працює у сфері розробки комп’ютерних ігор під брендом «Garbuz Games». «Леля з будиночка на дереві» — перша книжка авторки, яку вона написала  після народження донечки.

Про сюжет. У садку біля порожньої панської садиби росте дерево, а на ньому є дерев’яний будиночок — такий, які дітлахам будують для ігор. Але цей будинок-на-дереві — не ігровий, а житловий. Мешкає у ньому ціла сім’я — мама, тато і їхня донечка Леля. Ця незвичайна оселя дісталася їм у спадок від прабабці Стефанії. І живеться їм тут дуже комфортно — хоч, може, й у тісноті, але й у злагоді та любові. Аж доки поряд з ними, у великий будинок, не вселяються нові сусіди.

І Леля, яка спершу так тішилася, що у сусідській сім’ї  є хлопчина — її одноліток, а отже, компанія для ігор та забав, спершу зазнає гіркого розчарування (сім’я Синюпків — неприємна і лиха, а їхній синочок, якого дівчина охрестила Свинопринцом, — справжнісінький живодер), а потім виходить на стежину війни — бо нові сусідоньки заповзялися відібрати у Лелиних батьків житло. А оскільки воно у них — увага! — приватизоване, то законним чином зробити це не можна. От і вдаються до різних підступів і маніпуляцій: забороняють ходити по території садиби (бо ж приватизований лише будиночок і дерево, а не земля під ним!) і влаштовують жорсткі провокації, аби змусити Лелю і її батьків порушити заборону. І невідомо, куди б усе це протистояння зайшло, якби не Його Величність Випадок укупі з Лелиною допитливістю і відважністю, які привели до відкриття, що допомогло спровадити Синюпків геть.

Про враження. Попри певну нереалістичність*  обставин (* я не стрічала цілих сімей, які живуть на дереві. А ви? 🙂 ), історія виявилася дуже життєвою, яскравою, симпатичною і світлою. Особливо мені сподобалася Леля — дівчинка, яка не боїться ні висоти, ні темряви, ні упереджень, не дозволяє кривдити слабших і має загострене почуття справедливості. До слова, її образ дуже круто промалювала ілюстраторка Людмила Стецькович. Разом з тим, Лелині батьки у цьому протистоянні з сусідами виглядали, як на мене, трохи пасивно. Хоча, може це у мене просто «фокус збитий», адже читач-дитина насамперед звертатиме увагу на дитячих персонажів, а вони тут справді яскраві.

Ідея порушити у тексті цілком «дорослу» проблематику теж, як на мене досить хороша. Все-таки у нашій країні немає оцього стійкого відчуття privacy — і в тому, що стосується особисто тебе, і в тому, що стосується твоєї власності. Тому до розуміння приватності, її меж і вміння її захищати варто привчати з дитинства.

Загалом книжка справила на мене дуже хороше враження. Захотілося тут же перечитати її доньці 🙂  От тільки фінал лишив злегка смутний післясмак. Адже виглядає так, що Леля лишиться і далі самотньою: друг, якого вона так чекала, виявився зовсім і не другом, а інших у неї не з’явилося. Звісно, вона має люблячих батьків і домашнього улюбленця, але ж це не замінить потребу у спілкуванні з однолітками…

Читати з…  трав’яним чаєм, теплими пиріжками і стиглими черешнями.

Оставить отзыв