«Лонтано» Жан-Крістоф Гранже

Жан-Крістоф Гранже належить до тих авторів, які, так би мовити, «довго запрягають», зате потім влаштовують таааку поїздочку, що куди там «американським гіркам»! З «Лонтано» вийшло приблизно так само — початок дещо затягнений, фінал — надто відкритий, зате серединка соковита, м’ясиста, динамічна — така, як і має бути у порядних трилерів-детективів.

Спершу автор знайомить нас з сім’єю (чи доречніше сказати, кланом?) Морванів. Батько, Грегуар  — «сірий кардинал французької безпеки»,  підступний і безстрашний, блискучий флік, хитрий комерсант і домашній тиран з прагненням «забезпечити дітям щасливе майбутнє», не питаючи в них, що вони насправді хочуть. Його дружина Меггі, жертва постійних побоїв, яка жертвою, однак, не почувається. Старший син Ерван — флік, один з найкращих полісменів-оперативників, самотній і обтяжений почуттям провини за те, що не може врятувати сім’ю від «благих намірів» батька. Середній син Лоїк — вродливий наркоман-буддист, успішний фінансист, який зазнав тотальної віддачі з власним життям. І донька Гаель, яка мріяла про кар’єру кіноакторки, але натомість все переконливіше виглядає в ролі елітної повії. Коротше, ще та сімейка, де за дорогими і блискучими фасадами ховається бруд, кров і смерть.

А за ними всіма майорить привид Африки. Саме там, у Конго (тоді ще Заїрі) глава сімейства заклав основи свого капіталу, вхопившись за розробку родовищ колтану, а також підвалини кар’єри, упіймавши небезпечного злочинця, Людину-цвяха, який з особливою жорстокістю убивав молодих жінок, перетворюючи їх на амулети культу йомбе. Людина-цвях  помирає у психіатричній в’язниці французькій Бретані — і зовсім неподалік через три роки стається злочин, який вказує на те, що маніяк відродився. За його розслідування береться Ерван Морван, і незабаром розуміє прикрий факт: усі ниточки цієї історії, усі жертви нових убивств тягнуться до його батька…

Цей товстенький (на 700+ сторінок!) роман багатий на несподівані сюжетні повороти і цікаві факти з різних сфер науки і життя (я, наприклад, дізналася дещо нове про сексуальні збочення і способи використання стовбурових клітин 🙂 . І це для мене дуже вагомі плюси: хороша книжка має захоплювати і відкривати нові горизонти 🙂

Щодо мінусів, то мені не дуже подобається те, якими створює автор своїх персонажів-фліків (фліками у Франції називають полісменів, якщо-що:). Хоча «Лонтано» — лише другий роман Жана-Крістофа Гранже, який я читала (першим були «Багряні ріки»), але тенденція та сама: центральний персонаж — флік, який працює досить ефективно, але постійно і з насолодою перевищує службові повноваження, що нерідко закінчується зламаними носами і відстреленими в ході неофіційного допиту пальцями. Невмотивована жорстокість і відчуття безкарності — це характерні риси пострадянських міліціонерів, і дуже мені хотілося б вірити, що європейські правоохоронці — інші, але Гранже переконує: всі вони однакові. Та зрештою, це моя приватна заморочка 🙂

Загалом же, якщо не боїтеся сцен жорстокості (так, видання має обмеження «18+») і маєте терпіння продиратися крізь нуднуватий початок, щоб добратися до цікавої серединки, то сміливо беріться за «Лонтано». Кілька вечорів читацького екшену гарантовано! Якщо ж ви іще не впевнені, чи вистачить вам натхнення на цю книгу, спробуйте розпочати знайомство з автором з якогось менш об’ємного роману — звикнете до стилю автора, а якщо сподобається, то й історія впливової сімейки фліків і конголезьких привидів родом з минулого принесе вам задоволення!

До речі, фінал у цьому романі не даремно аж настільки відкритий 🙂 «Лонтано» — це лише початок. Сподівюся, і продовження вийде українською (страх цікаво, чим же вся історія закінчилася!)

Дякую видавництву Book Chef за можливість познайомитися з цією книжкою.

Оставить отзыв