«Черепахи аж до низу» Джон Грін

Найновіший з романів Джона Гріна — «Черепахи аж до низу» — довгий час був зіркою закордонних букстаграмерів. І часто з їхніх фото стає зрозумілим, про що йдеться у ще-не-перекладеній українською мовою книзі, якою вони зачитуються. Але не в цьому випадку. І якщо спробувати відгадати, про що й ньому йдеться, спираючись лише на назву, то теж нічого не вийде. Бо — бачите оцю помаранчеву спіраль? Вона якнайліпше передає головну тему і настрій роману. Бо хоч в ньому є трохи і від детективу, і від «соціалки», і від класичного young-adult’у про школу і перше кохання, але насправді це текст про нав’язливі стани, про спіраль думок, яка затягує у себе головну героїню, Ейзу (або Голмсі, які її називає подруга).

Якщо ви не стикалися з цим станом, коли думки про одне й те саме кружляють у вашій голові, закручуються вихором і не дають вам нормально жити, то ви щасливчик. Бо Ейза не може сконцентруватися ні побуті, ні на розвагах, ні на особистому житті. Вона постійно думає про…мікроби. Про те, скільки їх живе в організмі кожної людини — і скільки потрапляє нових за кожного контакту з навколишнім середовищем. Про страшні інфекції, які можна підчепити. Про те, як бактерії впливають на роботу мозку і — страшно подумати! — мають вплив на наші рішення. Ейза доходить до того, що починає сумніватися у власній реальності: адже якщо її організмом керують бактерії і вона сама не має жодного впливу, то, можливо, вона насправді й не існує?

З цього стану дівчину намагаються витягнути батьки, психотерапевт і найкраща подругі, Дейзі. Кожен по-своєму, звісно. Дейзі, наприклад, пропонує взятися за пошуки таємничо зниклого мільярдера, який під загрозою арешту злиняв в невідомому напрямку, залишивши у величезному маєтку двох синів. І зі старшим із них — так уже склалося — Ейза дружила в дитинстві. Тож, як то кажуть, сама доля веліла знайти «блудного батька», а заодно — підзаробити (бо за інформацію про нього обіцяють винагороду в 100 тисяч доларів). А в дівчат он випускний на носі (і тут ми дізнаємося, скільки коштує навчання в американських університетах і чому мало хто може собі його дозволити). До того ж, Дейзі «має душу власниці приватного літака, а живе, як людина, що їздить громадським транспортом». І їй хочеться хоч крихту розкошів…

Розслідування, за яке візьмуться дівчата, формально виявиться вдалим. Вони дізнаються таємницю мільярдера. Матимуть, що покласти на депозитні рахунки. І навіть зустрінуть кохання — кожна своє. Але чи принесе це їм щастя — то інше питання.

Натомість перед герої роману постійно стоятимуть перед вибором: зберегти гроші для важливих цілей чи витратити на те, що хочеться тут-і-зараз; що обрати — забезпечене майбутнє чи родинні стосунки; повірити,що кохання переможе хворобу, а бажання цілуватися — образ мільйона мікробів, якими закохані обмінюються при цілунках — чи не ускладнювати собі життя, адже у світі є стільки хлопців/дівчат, яких ще можна колись покохати…

«Черепахи аж до низу» — книжка непроста, в ній часом грузнеш, як і її героїня — у своїх думках. Вона показує, яким є життя з хворобою — не дуже помітною, але такою, яка суттєво ускладнює життя і яку не вилікуєш жменею таблеток чи видаленням якогось органа. Вона нагадує, що бідність є різною: хтось не може собі дозволити вищу освіту, хтось — ноутбук, а в декого немає і на їжу. Вона розповідає про те, що батьки іноді поводяться як справжні покидьки, хоча, здавалося б, могли дати своїм дітям найщасливіше життя.

Але в ній також є хлопець, який любить дивитися на зоряне небо. І дівчина, яка знає: якщо ми не можемо побачити чогось справді прекрасного, це зовсім не значить, його нема. А ще в ньому є історія кохання, яка не матиме продовження, але без якої не було б нічого.

І черепахи, так. Черепахи тут теж є.

«Ти пам’ятаєш своє перше кохання, тому що воно показує, доводить, що ти можеш кохати і бути коханою, що на світі немає нічого цінного, крім любові, що любов — це і спосіб, і причина стати людиною».

Джон Грін

Дякую видавничій групі «КМ-Букс» за можливість прочитати цю книгу.

Оставить отзыв