«Король Даркнету» Олена Рижко

Ось уже третя підліткова книжка Олени Рижко у мене — і я знову задоволено муркочу від приємних вражень. Дуже круто, що авторка продовжує дивувати свіжими сюжетами, небанальними героями і недитячими роздумами. Вона експериментує з жанрами (якщо «Знає тільки Мару» була такою пригодницькою повістю виживання, то «Король Даркнету» — то радше поліційний підлітковий детектив), дає героям в руки нові як для українського дитліту інструменти для розвитку подій (хакерство, журналістське розслідування) і не забуває додати «перчинки» на тему дорослішання і сексуальності.

Про сюжет. Стефа і Яр хотіли усамітнитися і вдосхочу націлуватися перед розлукою — адже зовсім скоро дівчині летіти в Париж, назустріч мрії. Але замість романтики вони натрапляють на кримінал — знаходять мертве тіло. І хоч вони нічого толком не бачили й ні до чого не торкалися, поліція невблаганна: поки слідство не з’ясує обставини злочину, їм не можна покидати місто. Для Стефи це реально удар: вона, майбутня зірка фешен-журналістики, так мріяла побувати на Тижні високої моди, довго йшла до цього і виграла таку можливість у журналістському конкурсі… І тут всі плани накрилися холодним трупом. Аби трохи пожвавити офіційне розслідування, підлітки беруться за своє, приватне.

Виявляється, у Яра є кілька козирів. Перший — брат, який власне працює слідчим у поліції і займається цією справою. Другий, чи то пак, друга — «темна конячка» з минулого, крута хакерка Летта, яка віртуозно вміє збирати інформацію як у відкритому для всіх Інтернеті, так і в його потаємних коридорах — Даркнеті. А ще дівчина знає, як вийти на таємничого хакера, який може знайти доступ до надсекретних файлів. Тим часом Стефа, озброївшись знаннями про основні принципи журналістського розслідування, береться за цю справу. Разом вони складають круту команду — і здається, що не зможуть не розкрити убивство.

Але є кілька «але». Що буде, коли про секрет з минулого Яра, який він так намагається приховати, дізнається Стефа? Чи не завадять командній роботі ревнощі між дівчатами, які так і бринять у повітрі? І на що здатні чоловіки-в-костюмах, які погрожують Яру розправою, якщо той не припинить «копати»? Градус напруги з кожною сторінкою зростає, а до неї додаються ще й інтимні переживання-вагання-роздуми Стефи. Вона міркує про те, чи Яр — «саме той», з яким можна втратити цноту. Бо якщо так, то вона готова…

Про враження. Найперше хочеться відзначити, що підлітки у цій повісті — не розгублені дітлахи, а майже-дорослі, яким для реальної «дорослості» не вистачає лише формальної, юридичної самостійності. А так вони самі приймають рішення — чи то про те, щоб почати розслідування, чи про те, щоб почати сексуальне життя — і беруться до цього виважено і відповідально, продумуючи «за» і «проти». Такий тверезий підхід, проговорений у підлітковій літературі, мені дуже імпонує.

Також подобається те, що в «Королі Даркнету» сильні «дівчачі» персонажі. Вони обидві — профі у своїй сфері, і хоч дуже різні (одна — іронічна і спокійна, друга — емоційна, схильна до ревнощів), але цілком самодостатні, не ховаються у тіні чоловіків і нормально так рухають сюжет. Авторка показує нестереотипну поведінку: Летта тямить у комп’ютерах більше, ніж її колеги-хлопці, Яр  смачно й охоче готує… Зрештою, можливо, і той король Даркнету, винесений у заголовок, — теж дівчина чи жінка. Принаймні, на це натякає авторка 😉

Олена Рижко порушує і кілька важливих глобальних тем — приміром, проблему екології і зневажливого ставлення до довкілля, яке дозволяють собі «сильні світу цього», а також симбіозу людей і гаджетів. Власне, ці теми цілком можна було би розвинути, перетворивши детективну повість для підлітків на великий «проблемний» роман, але не факт, що вийшло б ліпше. Натомість ми маємо невелику за обсягом і динамічну історію, в якій усе тримається купи і від якої неможливо відірватися, поки не дочитаєш до кінця.

Цікавий факт. У повісті «Король Даркнету» є позичена (з мого дозволу, звісно) з моєї Фейсбук-сторінки фраза:) Тому ця книжка мені по-особливому рідна))

 

Оставить отзыв