«Єгипет: харам, халяль» Пьотр Ібрагім Кальвас

Я купую усі книги видавництва «Човен». Ну так, їх поки що взагалі є лише три 🙂 Зате це дуже цікава і майстерно написана репортажистика. Книга Пьотра Ібрагіма Кальваса теж належить до жанру художнього репортажу і йдеться в ній про сучасний Єгипет з усією його суперечливістю. Таке не можна було пропустити 😉

Про автора. Пьот Ібрагім Кальвас — польський журналіст, який прийняв іслам. І ця обставина вже робить його особливо цікавим. Він публікується в найсолідніших польських ЗМІ, таких як «Газета Виборча» і журнал «Політика». Кальвас випустив вже більше півдесятка книг, одна з яких стосується безпосередньо його досвіду переходу в іслам. Також він писав про життя в Ерітреї (і дуже сподіваюся, що цю книжку перекладуть і видадуть у нас!), кілька книг присвятив Єгипту. «Єгипет: харам, халяль» — найсвіжіша з них.

До слова, Кальвас буде гостем «Книжкового Арсеналу», тому якщо ви підете на КА, то матимете нагоду його послухати наживо.

Про книжку. «Харам» і «халяль» — це ті точки координат, у яких вибудовується життя мусульманських єгиптян. Перше — це те, що заборонено чи безпосередньо Кораном, чи фетвами шейхів. Друге — це те, що дозволяється, заохочується ісламськими приписами. Ці координати часом кардинально відрізняються від тих, до яких ми звикли. Триматися за руки, цілуватися на вулиці, в окремих випадках навіть перебувати чоловікам і жінкам в одному приміщенні — харам. Але мастурбація для хлопців — абсолютно халяльний спосіб зняти сексуальну напругу. Важка музика — харам, за який можуть дуже жорстко покарати. Масове вбивство тварин у переддень Ід аль-Адха — халяль, бо «коли ріжуть ягня, Бог радіє».

Іще одне поняття, яке є визначальним для арабів, — мактуб, «так було написано». Це отой фаталізм, який дозволяє родинам з маленькими дітьми переходити швидкісну трасу за кількадесят метрів від підземного переходу. Перейшли успішно — добре, загинули під колесами автомобіля — що ж, мактуб.

Саме ці три поняття є визначальними для ритму і способу життя єгиптян, для їхньої філософії. У розрізі цих понять Пьотр Ібрагім Кальвас намагається розібрати  співвідношення релігійного і світського, стосунки громадян і влади, становище жінок, представників різного роду меншин — національних, релігійних, сексуальних, соціальний статус іноземців тощо. Автор пише про салафітів і коптів, про тих, хто підтримує Братів мусульман, і тих, хто підтримує армію, про релігійних фанатиків і прогресивну, європеїзовану молодь, про жіноче обрізання і підпали мечетей, цитує продавців фалафелю й університетських професорів, малює не завжди привабливі пейзажі нетуристичних міських нетрищ, описує солодку арабську музику, просочену сексом, і пряну їжу, просочену запахом часнику.

З цієї книги ви дізнаєтеся:

— чому єгиптяни люблять Гітлера і читають «Майн Камф»;

— навіщо єгипетським дівчата особливий лак, який «дихає»;

— чому єгиптяни пишуть англійською з помилками (навіть якщо пишуть на фасадах урядових установ);

— що таке зібба і чому вона буває несправжньою;

— чому в ісламській країні бути атеїстом чи агностиком — гірше, ніж бути християнином

і багато інших несподіваних і цікавих деталей.

Про враження. Крім того, що в цих репортажах є детальки-цікавинки і спроба розібратися у якихось глобальних, фундаментальних речах, філософії єгиптянина, якщо хочете, вони ще й дуже живі, дуже людські. Розказані в них історії бувають трохи смішні, але переважно вони дуже болючі — надто ж ті, які стосуються теми жіночого обрізання і взагалі пригнобленого становища жінок. Чесно кажучи, чомусь не думала, що в Єгипті з цим все аж так погано… Звісно, це все вкупі розкриває перед читачами Єгипет не як популярний туристичний напрямок, в якому є пустеля, піраміди,  Сфінкс і олл-інклюзів (а в тексті цього всього, до речі, нема). Чудова книжка для тих, хто хоче пізнати не глянцеве, а реальне життя країни. Чудовий зразок репортажистики для журналістів, які працюють або хочуть працювати у цьому жанрі.

І не можу не сказати про обкладинку. Для неї оголошували фотоконкурс на «нетуристичне» фото — і світлина, яка перемогла й потрапила на палітурку, дійсно ідеально пасує до того, про що йдеться в тексті. Дівчина в обтислих джинсах і хіджабі  дійсно може бути одним із символів парадоксальної єгипетської душі. А туга тварини на першому плані — як нагадування про те, що кров і смерть тут завжди поряд.

Читати з… нестерпно солодким чаєм.

Пьотр Ібрагім Кальвас

 

Оставить отзыв