«Світи суміжні» Роксолана Сьома

Ідея про те, що світи тутешній і потойбічний відділяє лише тоненька тканина реальності, крізь яку можуть проникати різні сутності, загалом, не нова. Але щоразу цікаво спостерігати, що саме із нею зробить письменник. Роксолана Сьома розповідає про те, як в одній точці перетину, в одному помешканні в давньому галицькому місті Ж., зійшлися історії двох поколінь мешканців цього містечка — тих, хто був молодим і повним сил у 1935-36-х роках, і їхніх однолітків, але з 2015-2016-х.

У романі «Світи суміжні» дві сюжетні лінії, які, як і годиться зустрінуться наприкінці.

Перша — життя сучасної молодої сім’ї «мама-тато-донька». Психологиня Казимира (люблю це ім’я!) проводить різноманітні тренінги, але основна її тема — це смерть і її прийняття. Вона багато спілкується з АТОшниками, часто їздить у відрядження, але понад усе любить своє сімейне гніздечко. У Казимири міцний духовний зв’язок з покійним дідусем і здатність влювлювати вібрації потойбіччя — бачити істот не з нашого світу, які мешкають у людських помешканнях. Правда, у Казі трохи, як на мене, непрофесійний підхід до цього: якщо у хороші, позитивні сутності вона вірить і сприймає їх як органічну частину нашого світу, то негативні, темні і злі воліє вважати грою уяви («привидів не існує!»). Звісно, така сліпота зіграє — і не тільки з нею — лихий жарт.

Чоловік Казимири Михайло працює над відновленням алебастрової копальні у містечку Ж. (бо тренд на «руський мармур» повертається і знайшлися інвестори). А їхню доньку Зосю мучать нічні кошмари, лишаючи сліди не лише у її свідомості, а й на тілі. І головна інтрига цієї історії — чи вдасться дорослим вчасно зрозуміти, що відбувається з дитиною, і врятувати її, поки не сталося непоправне.

Друга сюжетна лінія розповідає про князя Кшиштофа, чоловіка власниці алебастрової копальні у містечку Ж. в 30-х роках минулого століття Терезії, його прохолодні стосунки з закоханою у камінь дружиною і його несподівану пристрасть до молодої покоївки Ганни. Перелюб — гріх особливо солодкий, та його неминучий плід (бо ж початок ХХ століття за вікном — ніхто особливо не думає про контрацепцію!) може зруйнувати геть усе. Чи вдасться Кшиштофу порозумітися з обома жінками, аби відвернути трагедію?

Якщо з цього всього у вас склалося враження, що «Світи суміжні» — це любовна драма з елементом містики, то мушу вас розчарувати — або, навпаки, втішити: роман багатогранніший і глибший, ніж може здатися на перший погляд. Тут і про стосунки доньки-матері і їхній вплив на інші аспекти життя. Тут і про прийняття смерті і потойбіччя. Тут і про невідомо широкому загалу історію краю (мене так зачарувало це містечко Ж., з його алебастровими копальнями, княжим палацом і дендраріумом, що я напишу про нього окремий пост!). Тут і про відчуття провини перед тими, хто воював і отримав важкі пораненні і способи це відчуття заглушити. Тут і про вселенську (не)справедливість і те, як вона твориться.

Направду «ефектний» роман — дає і гострі емоції, і поживу для думок. Особливо сподобається тим, хто любить містичні лейтмотиви urban legends і дуже локальну історію.

Роксолана Сьома

Оставить отзыв